Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Ранок зустрічає мене головним болем, дикою сухістю в роті та Джеком Горобцем у працюючій плазмі на стіні. Він якраз падав з обриву в море, будучи прив'язаним руками до довгої палиці за спиною. Маса "позитивних" відчуттів. Особливо падіння людини, на екрані майже на всю стіну та з ідеальною якістю. Поруч ще й розривався телефон. Телефонувала Вікторія, неофіційна господиня другої частини клубу. За ці два тижні ми, можна сказати, майже здружилися. Скидаю. У моменти, коли в мене починало відбуватися щось погане в житті, я не могла ні з ким спілкуватися. Замикалася в собі. Мої подруги це з часом прекрасно зрозуміли.

Насилу підіймаюся. На підлозі поруч помічаю відкриту розпочату пляшку ігристого та майже повний пластик із морозивом, що розтануло, з маленьким столовим прибором, що плавав у ньому. Кривлюся. Так... Очевидно, що друга спроба явно була зайвою. На голодний шлунок і перша пляшка шампанського не особливо пішла.

На годиннику майже дванадцята. Намагаюся абстрагуватися, не думати про те, що, можливо, зараз відбувається в іншому боці Європи. Але не можу!  

У душовій кабінці мучуся щонайбільше хвилин п’ятнадцять, із насолодою ловлячи краплі прохолодної води, що потрапляють у висушене горло. Але вийшовши, трохи оклигавши з ванної кімнати, цілеспрямовано йду до ліжка та, зробивши три відчайдушні ковтки алкоголю, рішуче беру в руки телефон. Сідаю на ліжко та чекаю, щоб хоч трохи вдарило в голову для сміливості.

Незважаючи на те, що Руслан останнім часом доволі тепло до мене ставився, я все ж до кінця не позбулася страху перед ним. Тим паче, в ситуації, в якій явно зараз піду проти нього. Заважаючи йому!

Ще два ковтки. Зовсім я не сильна! Залежність у ньому позбавляє мене останніх крихт самоповаги. Як подумаю, що в них сьогодні за планом шлюбна ніч, так і серце кров'ю обливається. Адже вже розумію - сподіватися нема на що. Якби Руслан хотів усе скасувати, то сказав би мені, щоб я зараз не відчувала подібного. Але він цього не зробив. Значить точно любить ту іншу, Валері, а на мене йому начхати з високої дзвіниці.

Не можу більше стримуватися! Ще три ковтки. Роблю виклик. Довгі гудки. Рахувала, але через шалене серцебиття збилася на п'ятому. Обливаючись сльозами, уже розуміла, що Руслан слухавки не візьме. Зв'язок обірвався. Виникло величезне бажання зібрати речі та просто піти. Але я розуміла, що охорона мене не випустить із валізою або прив'яжуться зі мною навздогін. Сенс тоді тікати? Заради нікому не потрібної демонстрації гордості?

Пляшка випала з рук. Я скрутилася на ліжку в позі ембріона та безглуздо втупилася на пригоду піратів в екрані. Учора всі серії поставила на постійний повтор.

Раптово та дуже різко накотила нудота. Ледве встигла добігти до унітазу. Зі спиртним потрібно зав'язувати! Тим більше, на голодний шлунок.

Привела себе до ладу. Прибрала в кімнаті залишки вчорашнього. Повільно й акуратно зібрала всі свої речі у валізу, яку прилаштувала недалеко біля дверей. І вирушила вниз, щоб поїсти.

На кухні вже сиділа Тамара Олексіївна, чинно попиваючи каву. На мене глянула з усмішкою, явно помітивши мої почервонілі й припухлі очі. Сухо привітавшись із нею, почала готувати собі сніданок. Легкий салат та яєчню. Приготоване нею не беру не із принципу. Просто нічого іншого зараз в мене елементарно не влізе.

О восьмій вечора знову не витримала та набрала Руслана. Уже не сподівалася, що він відповість. Але після третього гудка я почула його спокійний голос.

- Богдано, я не можу зараз говорити.

Фоном було чути різні голоси, що розмовляли англійською мовою, він знаходився десь у громадському місці. Гублюся на кілька секунд, але швидко беру себе в руки та випалюю хрипким голосом:

- Коли ти будеш?

Серце вилітає з грудей, в очах знову сльози. Чекаю, що він просто кине слухавку.

- Завтра в обід! - звучить коротке, роздратоване та зв'язок обривається.

Дівчата, завтра будуть відповіді на всі ваші запитання та розмірковування в коментарях)