Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

В Емірати ми летіли на приватному літаку. Час перельоту близько п'яти з половиною годин. З нами були ще шестеро осіб охорони, сиділи трохи позаду від нас.

Я влаштувавшись навпроти Руслана в кріслі та крадькома поглядала на нього, попиваючи шампанське. Він спокійно працював собі у своєму планшеті. А я в його присутності ніяк не могла розслабитися. Після нашої близькості не скажу, що він особливо змінив своє ставлення до мене. Але вчорашній день, втім як і ранок сьогоднішнього пройшов для мене незвично.

Перше, це робота на нього для мене була закінчена остаточно та безповоротно. Сам він майже не вилазив зі свого ноутбука або не відлипав від телефону, втім як і зазвичай. Мені ж, коли я закінчила замовляти собі через інтернет необхідне і запитала, що мені робити, Руслан м'яко, але суворо порадив подивитися якийсь фільм або прогулятися базою, простіше кажучи, не заважати. Як виявилося, у нього вже є, та й нікуди не зникала, дівчинка на побігеньках, яка, до речі, допомагала мені робити замовлення з урахуванням погоди та менталітету мусульманської держави. Жінка років тридцяти п'яти з бульдожою хваткою і мозком робота. Схоже я сильно перебільшила свою непосильну працю за минулий тиждень! Мені до цієї мадам було як до місяця.  

Друге, Руслан не був присутній на огляді лікаря. Але потім влаштував їй допит із пристрастями зі своїм як зазвичай незворушним виглядом. На пораду кілька днів утриматися від сексу відреагував незворушним наказом виписати мені протизаплідні таблетки. Усе це без моєї участі. Я розлютилася і хотіла, точніше встала, піти, але Руслан мені не дав. Просто перед лікарем, літньою жінкою, посадив до себе на коліна та знерухомив, щоб я все дослухала до кінця. Наприкінці, спокійно поцікавився чи я все зрозуміла та лише потім відпустив. 

Третє, Руслан тепер постійно торкався мене. Тільки в цьому й полягали зміни в його ставленні до мене. Обіймав, цілував, але все в межах пристойності, як і радила лікар. Хоча я бачила і відчувала його збудження. Навіть коли я лягла спати в себе в кімнаті, Руслан прийшов та на руках відніс мене до себе. Там просто обійняв і ми заснули. На диво мені не було незручно чи незвично засинати поруч із кимось. Навіть навпаки спокійно й безпечно. Поруч із ним! У його обіймах. Як і в першу нашу ніч. Але тоді в нас був секс, а тут просто.

- Ти скоро дірку в мені висвердлиш. Що тебе мучить? - раптом подає голос Руслан, відкладаючи планшет убік.

Від несподіванки я гублюся із відповіддю. Незручно бути захопленою зненацька за його розгляданням, до того ж вже деякий час упритул. А він навіть виду не подавав. Або просто не звертав уваги!

- Шампанське закінчилося, - нешвидко знаходжуся я, помахуючи в руці майже порожній келих.

- Не сильно налягай! Мені не сподобалася твоя поведінка в клубі, - від його зауваження відчуваю як рожевію.

Неприємно таке чути, звісно! Але стюардесу Руслан кличе та просить принести мені ще ігристе вино.

- Ти сказав, що у твого друга річниця весілля. Як його звуть і його дружину. І скільки років вони вже одружені? Чи діти є?

Звичайно я пам'ятаю, що мені Марина розповідала тоді в клубі. Про друга араба Кірмана і його дружину Адену. Прізвище, щоправда, не пам'ятаю. І те, як друг обожнює свою дружину. Значить перед Русланом є приклад щасливого шлюбу. Чи не означає це те, що він і сам планує зробити таким свій. Звичайно, якби він кохав свою майбутню дружину, то не спав би зі мною зараз та не тягнув би до своїх друзів на річницю. Хоча хто його розбере, що в нього там в голові?

Руслан мовчить і вже він мене вивчає. Стає не по собі від його уважного погляду. Починаю соватися в кріслі.

- Вибач, якщо не хочеш відповідати - не потрібно. Я пам'ятаю, що ти не любиш порожню балаканину, - чомусь починаю виправдовуватися я та незграбно додаю, - Ти ж не цікавишся моїм життям.

- Ти думаєш я про тебе чогось не знаю, Богдано?! - просто запитує, усміхаючись.

Незграбно знизую плечима на вочевидь риторичне запитання, вже шкодуючи, що взагалі порушила цю тему.

- Кірман і Ада Фаез. Є син Арсеній. У них було два весілля. Два і чотири роки тому. Там довга історія. Богдано, не відволікай мене більше до кінця перельоту. Мені потрібно закінчити, - кілька секунд мовчить і тихо додає, - Будь ласка! Твій погляд не дає мені зосередитися.

- Гаразд! – зітхаю я.

Лаконічно він видав інформацію!