На уламках щастя - Дана Лонг

– Як Ви себе почуваєте? Готові до виписки?

– Давно готовий, лікарю. Відпустіть мене вже додому, інакше я скоро на стіну полізу, – скаржиться Андрій.

– На стіну лізти це зайве, а от додому без проблем. Ви швидко відновлюєтеся, тому не бачу більше сенсу тримати Вас тут. А долікуватися можна і вдома.

– Чудово.

– Тоді я підготую документи на виписку, – каже наостанок лікар і виходить із палати.

– Нарешті додому. А тепер тримайся моя дівчинка, безсонні ночі тобі забезпечені.

– Андрію, – я докірливо дивлюся на нього, – ти ще не до кінця одужав, давай не будемо поспішати.

– Жартуєш? У мене яйця скоро луснуть, не можу більше чекати.

– Андрію! – вигукую я і починаю червоніти.

– Обожнюю, коли ти червонієш, – його гаряче дихання обпікає мені шию, а рука плавно зміщується на мою попку і міцно стискає її.

– Перестань, сюди будь-якої миті можуть увійти.

Андрій невдоволено гарчить, але все-таки прибирає руку.

– Поїхали, швидше, додому, поки я не взяв тебе в цій палаті.