На уламках щастя - Дана Лонг

Андрій.

Відблиски вогню в каміні мерехтять і відбиваються на стінах у кімнаті. Віра лежить на ліжку і стогне, тремтячи всім тілом, поки я жадібно пестую її, насолоджуюся своєю солодкою дівчинкою. Прискорюючись, то сповільнюючись, я доводжу її до чергового оргазму.

Не можу насититися нею, хочу до божевілля, до нестачі кисню. Мені мало її, завжди, так би й трахав цілодобово безперервно. А головне, що Віра відчуває ті ж почуття стосовно мене. Вчора, коли вона робила мені мінет, я думав у мене серце зупиниться від надлишку почуттів. Настільки все було гостро і чуттєво.

Вирішивши всі проблеми, розібравшись із ворогами, нарешті настав час, коли ми можемо просто насолоджуватися життям і одне одним.

– Андрію... я не можу... я зараз... – її стогони стають голоснішими.

Я прискорююся, активніше працюючи язиком і пальцями. Обожнюю, коли вона лежить переді мною, така відкрита, така беззахисна.

Скрикнувши, моя дівчинка здригається від оргазму, а я зменшую оберти, ледь торкаючись її ніжної плоті. Через деякий час Віра затихає, і до мене доносяться ледь вловимі слуху тихі схлипи.

Покинувши солодке місце між її ніжок, я лягаю поруч і милуюся її затуманеними від насолоди очима.

– Як ти, люба? – не можу стримати посмішку.

– Немов душа покинула моє тіло. Я збилася з рахунку, скільки разів скінчила.

– Я старався.

– Я оцінила, – вона посміхається мені.

– Як щодо їжі?

– Ти серйозно? Але вже ніч.

– І що? Я голодний, як вовк. Ти відпочивай, а я що-небудь приготую для нас.

Я дбайливо вкриваю Віру тонкою ковдрою, натягую штани і йду на кухню. Потрібно щось, що готується швидко, бо стояти півночі біля плити така собі перспектива. Брускети із сьомгою та авокадо те що треба. І ще фрукти, багато фруктів. Вірі зараз потрібні вітаміни.

Наповнивши тарілки брускетами і фруктовим асорті, я повертаюся в спальню, але Віри в ліжку вже немає. До мене долинає шум води, і я, підступно посміхнувшись, ставлю на стіл тарілки з їжею і прямую до ванної кімнати.

Моя Віра стоїть за напівпрозорими скляними дверима. Мочалка ковзає її тілом, залишаючи за собою пінний слід. Як заворожений, я стою і ловлю кожен її плавний рух рукою. На мить навіть забуваю, як дихати.

Віра відкриває кран, і потік води спрямовується на неї зверху. Вода змиває піну, яка стікає по її грудях, животику, пружних сідницях. Від такого видовища у мене тріщать штани.

Не гаючи більше ні секунди, я миттєво скидаю штани і входжу в душову, прикривши за собою двері. Одразу тягнуся до солодкого містечка, обережно розсовуючи складочки і погладжуючи клітор.

– Ти вирішив поставити сьогодні рекорд за кількістю доставлених мені оргазмів?

– Якщо в тебе немає сил, я не наполягаю.

– Н-ні, продовжуй.... М-м-м-м...

Я намагаюся бути обережним, і не поспішаю, хоча в самого вже зриває дах від збудження. До одуріння хочу в неї, таку теплу, м'яку, мою дівчинку. Хочу її завжди і багато. Кохаю її.

Я обережно входжу в неї ззаду, і Віра протяжно стогне.

– О... як же добре-е-е...

Повільно, не поспішаючи я рухаюся в ній, обережно притримуючи за животик. Вірі дуже добре, про це говорять її переривчасте дихання, стогони і рухи стегнами назустріч мені.

Віра завжди чуйна і така чуттєва в ліжку, а тепер, коли в ній зародилося нове життя, вона стала ще більш голодною до пестощів. І мене це дико збуджує.

– Андрію, я... я зараз, я майже... – Віра активніше насаджується на мій член, прогнувшись у спинці й підставляючи мені свою попку.

Схопивши її за стегна, я прискорююся, теж перебуваючи на межі. Вона тремтить усім тілом, бурхливо кінчаючи при цьому, а мені вистачає всього кілька рухів, щоб наслідувати її приклад. Вийшовши з неї і розвернувши до себе обличчям, я припечатую її губи пристрасним поцілунком.

Неймовірна, хвилююча, бажана.

Стомлені пристрастю і сексом, дуже скоро ми засинаємо, попередньо спустошивши тарілки з їжею.

***

Сьогодні ми плануємо повертатися в місто, але в мене трохи інші плани, про які я вирішую поки що не говорити Вірі.

Ми збираємо речі і вирушаємо в дорогу. Я їду іншою дорогою, і це не вислизає від уваги моєї коханої.

– Куди ми їдемо? – вона здивовано дивиться на мене.

– Хочу тебе де з ким познайомити.

– З ким?

– Скоро дізнаєшся, поки що це секрет, – підморгую їй, ухиляючись від відповіді.

Вона більше не ставить запитань, відвернувшись до вікна і милуючись пейзажем.

Минає приблизно дві години, коли наша машина в'їжджає в маленьке містечко.

– Тут дуже гарно. Де це ми?

– Із цим місцем у мене пов'язано дуже багато теплих спогадів із дитинства. Тобі має тут сподобатися.