Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Руслан

Намагаюся зосередиться на словах Максима, але голова забита зовсім іншим. Точніше іншою однією особою, що збунтувала. Перед очима тепер постійно маячить її оголена фігурка з ідеальними формами, вологим чорнявим волоссям у контрасті з білосніжною шкірою та величезними переляканими волошковими очима. Ця шикарна картинка напевно намертво в'їлася мені в пам'ять. Досі не розумію, як стримався та не накинувся на неї. Вироблена роками витримка допомогла. Хоча спокуса була неможливо великою, до такої міри, що рідина, існуюча для продовження роду, ледве з вух не полилася. З іншого боку, не знаю, що там із Богданою сталося, але ми все ж зрушили з мертвої точки.

Увечері, коли я зайшов до неї в кімнати та побачив її таку привабливу, апетитну, з ваблячим грайливим блиском в очах, то навіть злегка сторопів. І це при тому, що здивувати мене останні роки майже неможливо. Атрофувалися подібні почуття. Надто передбачувано поводилися навколо мене люди та надто просто я їх "читав". Тільки з Богданою все йшло не так та по-іншому, з нашої першої зустрічі. Самовладання поруч із нею постійно тріщало по швам. Насилу себе контролював. Особливо сьогодні. Вранці, за сніданком, коли все ще трясло від випадково урваного стриптизу, ввечері в її кімнаті, в машині дорогою сюди, неймовірними зусиллями ігноруючи її типу флірт. І навіть вже тут, коли характер свій почала не в тему показувати, хотілося схопити та добряче стряхнути або, у кращому варіанті, затягнути в темний кут та зробити те, чого шалено хотілося з першого погляду, забити на все та трахнути. Потягнув, бл*дь, до останнього! Що дах вже їде, а мізки ні на чому іншому сконцентруватися не можуть.

- То що скажеш? - повертає мене в реальність співрозмовник запитальним поглядом.

Якщо Максим і помічає дивину в моїй поведінці, то воліє промовчати. Швидко перемикаюся, перегортаючи зафіксовану на задвірках пам'яті розмову. Страшенно злюся на себе. Заради цієї зустрічі я і приперся в довбаний клуб, а сам зараз жорстко туплю. Ні, треба закінчувати!

- Питання з Остапенком я зможу остаточно та кардинально вирішити тільки заручившись підтримкою Баррінгтона, - спокійно кажу як є, хоча всередині починає розростатися свербляче роздратування від чергового закидону цього бовдура Остапенка.

Від Макса приховувати реальний стан справ не збираюся. Він людина надійна, перевірена за багато років, можна сказати, дружби. Тим більше, ми з ним зараз в одному човні, і він сам прекрасно розуміє всю складність ситуації. Знахабнілий олігарх багатьом кисень перекрив. Але вивести його зі справ поки що не представляє можливості. Ключове слово "поки що".

- Союз із Ніком Баррінгтоном тобі на багато що руки розв'яже. Можна вже починати тебе боятися?! - жартома цікавиться Максим, ставлячи риторичне запитання, але в його погляді вловлюю настороженість, - Коли весілля?

- Через три тижні.

- Пощастило тобі Руслане! У такого запеклого синка кримінального авторитета з минулого століття народилася така незіпсована красуня дочка. Валері прямо знахідка. Буде тобі дружиною під стать.

Знаю! А зв'язки її батька, як правильно висловився Максим, дадуть мені повний карт бланш на майже все досі недоступне без наслідків.

- Дивись ка, - раптом киває головою Максим у натовп танцюючої молоді, - Там мій малий, здається, твою помічницю оформлює. Ти дивись! Братик такий пройдисвіт, що швидко її з робочого настрою виведе. Тільки сльози литиме.

Від побаченого в очах темніє. Піднімаюся із-за столика та до побіління кісточок стискаю перила. Богдана! Її тоненька фігурка в людській гущі немов осліплюючий маяк для моєї розростаючої люті. Притискається спиною до ушльопка Стаса та спокусливо рухається, піднявши руки над головою. Очі заплющені, голова відкинута на плечі цього майже смертника, а його руки нахабно й неприпустимо нишпорять по тілу моєї власності! У голові відбуваються вибухи різної потужності. Буквально наступаю собі на горло, щоб не наробити непоправного. Дістаю телефон та пишу охороні відвести її в машину, нехай там посидить мене почекає. Простеживши за виконанням свого наказу, повертаюся за стіл.

Максим ніяк не коментує подію. Нічого! Зовні, на відміну від внутрішнього стану, я залишився повністю спокійним. Довела мене дівчинка! Ігри закінчилися!

Минає хвилин двадцять, як мій телефон подає ознаки життя вхідним повідомленням. Дивлюся на текст та навіть слів не знаходжу, щоб висловити всю гаму своїх нових відчуттів. Усе таки наважився, докопався, дізнався про мою слабкість herr Рігер. А я упустив продажного щура в охороні. С*ка! Сам живцем закопаю Кирила. Давно в мене такого крутого проколу не було! Зовсім мізки розплавилися!

Очікувано телефон знову оживає, тепер уже дзвінком.

- Доброї ночі, пане Власенко! - чую в слухавці самовдоволену німецьку мову, - Сподіваюся, я вас не сильно потривожив?!

Мовчки чекаю продовження. Напружуватися на діалог немає бажання, та й неймовірна злість продовжує душити, що так нахабно мої плани перетасував.  

- Ну що ж! - зітхає показово, радіючи своїй примарній перемозі, - Розуміючи, що ви засмучені я вам вибачу подібну неввічливість. До мене тут дійшла інформація про одне ваше сильне захоплення. Навіть скажу – дуже сильне захоплення. Раніше за вами такого не спостерігалося. Але я розумію! І не здивований. У вас дуже красива помічниця. Зараз вона в надійному місці. І поки що її ніхто не чіпатиме. Але не хотілося б, щоб із дівчиною трапилися погані речі. Це, на жаль, не від мене залежить, а повністю від вас, милий пане Власенко. То що ви скажете? Підете мені на поступки, заради збереження здоров'я, фізичного та душевного, красивої дівчини Богдани. Адже вам не байдужа її доля.