Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Роблю перший крок у таку привабливу невідомість...

На мить виникає побоювання, а раптом відштовхне, але неприємне відчуття одразу розчиняється, варто лише згадати його голодні жадібні погляди. Та й дороги назад вже немає. Тіло живе своїм життям, я йому не господиня. Є тільки зараз. Завтра буде в іншому житті. Там я навчуся жити без нього, лише в пам'яті зберігаючи свою сьогоднішню нерозсудливість.

Повільно заходжу за перегородку та зупиняюся за метр від Руслана. Дивлюся на нього. Він пильно спостерігає за мною у відповідь примруженими очима, ніби хижак за знахабнілою здобиччю, що втратила страх. Повітря навколо нас іскрить від напруги. Хвиля розбурхуючого тремтіння проходить по всьому тілу. Відчуваю вологу вже на внутрішній стороні стегна. Я збуджена до межі. Голова знову п'яна, але вже не від алкоголю. Я прийшла. Сама! Знову зробила перший крок. Все одно! Думати буду завтра. Зараз стою перед ним. Розкрита для нього. Готова. Хочу, щоб він став моїм першим, бо за довгий час ніхто так і не зміг його переплюнути, а до зустрічі з ним не поспішала, чекала з ким би справді захотілося. Дочекалася! Ще чотири роки тому. Тільки тоді він не захотів. А зараз?

Вода хитромудрими візерунками стікає по красивому чоловічому тілу. Широка, потужна грудна клітка, що важко здіймається, сильні руки, кубики преса, вузькі стегна, довгі стрункі ноги. Усе пропорційно, в міру накачано... ідеально. Як і величезний, у повній бойовій готовності член. Важко ковтаю, не уявляю як він у мене поміститься.

Нарешті переводжу погляд на гарне обличчя з тонким шрамом, перехоплюючи голодний хижий погляд, що блукав по мені. Немов отямившись, Руслан повільно хитає головою. Повітря навколо ще більше важчає, коли я чую його хрипкий голос: 

- Ти ще можеш піти. Якщо залишишся - я тебе не відпущу, - дивиться в очі, ніби просто в душу, та озвучує мій вирок, - Поки я сам не захочу, щоб ти зникла з мого життя. А це рано чи пізно станеться, Богдано.

- Знаю! Не піду, - кажу, навіть не замислюючись.

Потім... все потім...

Руслан робить крок уперед та, схопивши за талію, притягує мене до себе. Не дає можливості передумати. Іншою рукою заривається в мить промокле волосся та накриває рот в грубому безжальному, але такому солодкому поцілунку. Язик одразу ж проникає всередину, стикаючись із моїм. Зі стогоном обхоплюю його за шию. Стаю навшпиньки й сильніше притискаюся, ллюся до нього всім тілом. У живіт впирається кам'яна ерекція, посилаючи по тілу неконтрольоване тремтіння, передчуття. Страху немає. Рівно як і сумнівів. Я ніколи і ні в чому не була так упевнена. Руслан зараз центр мого всесвіту. Кров усередині бурхливими потоками мчить по венах. Серце, немов збожеволіле, вилітає з грудей. Голова паморочиться. Нервові закінчення напружені до межі. Шкіра вібрує, іскрить де він торкається.

Руслан не ніжний, вимогливий. Бере, а я віддаюся. Уся, без залишку. Як я раніше жила без усього цього? Без його нахабної напористості, що позбавляє свободи, приборкує. Без його грубих, владних дотиків, що ніби залишають на шкірі тавро приналежності. Без його неймовірного запаху, яким зараз забита кожна пора мого палаючого організму.

Руслан грубо стискає стегно. Припіднімає, розвертається та робить крок уперед. Спина торкається прохолодної плитки. Він розпластує мене по стіні. Контраст із гарячим тілом божевільний. Втрачаю себе. Розчиняюся в ньому. Рука за волосся не ніжно тягне голову вбік, відкриваючи доступ до шиї. Губи одразу ж переміщаються туди. Він нічого не питає. Робить те, що хоче. Відчайдушно притискає, ніби боїться, що зникну. Цілує, лиже, кусає шкіру на межі болю. Голосно стогну від надлишку емоцій. Імпульси божевільного збудження пронизують низ живота.  Усередині закручується спіраль дикого бажання, потреби. Стогну, дряпаю йому потилицю. Світ навколо давно зник. Між нами одне на двох дихання, переплетене між собою. Моє схлипуюче та його важке, надривне. Нічого подібного в житті не відчувала. Навіть у наш минулий раз, хоча тоді думала інакше.

Між ніг вклинюється коліно. Руки за стегна підіймають палаюче тіло ще вище. Змушує обхопити себе ногами. У промежину впирається його розпечене збудження. Губи спускаються до грудей. Засмоктують по черзі ниючі соски. Долоні мнуть попу, спускаються трохи нижче. Пальці потопають у рясній волозі лона. Мізинець знаходить клітор, натискає. Від гострої насолоди смикаюся вгору, але Руслан одну руку швидко переміщує мені на шию. Стискає не сильно, фіксуючи. Знову впивається в губи шаленим поцілунком. Вологе сплетіння язиків зводить з розуму.

Я повністю в його владі. Розум затуманений. Думки тільки про одне. Мені мало! Відчуваю, що йому теж. Ще! Більше! І він дає. Світ вибухає в переплетенні двох яскравих відчуттів: пекучого болю й неймовірної наповненості, тому що він різко опиняється глибоко в мені. Надто гостро. Я вся стискаюся. З очей котяться сльози.

Руслан застигає. Повільно відводить голову трохи назад. Я примружуюся.

- Подивися на мене! - звучить здавлений хрипкий наказ.

Не можу не послухатися. Відкриваю очі й одразу ж тону в безкінечній чорноті зіниць. Сльози миттєво висихають від побаченого. Зазвичай незворушне обличчя зараз переповнене емоціями. Неймовірне видовище. Злість, невіра, шок, ніжність, торжество, дика потреба, шалена спрага.

- Дівчинка моя, - шепоче та майже ніжно цілує в куточок губ.  

 Починає рухатися. Спочатку повільно, акуратно, даючи час хоч трохи звикнути. Палець знову торкається клітора, натискає, кружляє навколо. Біль поступово вщухає. Ниючий жар розповзається животом. Його губи на моїй шиї, підборідді, щоках, скронях, очах. Цілує, лиже, знову засмоктує шкіру, зубами прикушує. Прискорюється і незабаром його член глибокими, сильними поштовхами вдавлює мене в стіну. Ритмічно, різко. Уже не шкодує. Не щадить. Втрачає контроль. Усередині так туго й натягнуто, що повертається біль, але тепер якийсь дивний, тягучий, не звичайний.