Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

В офіціанта цікавлюся, де туалет. Заходжу в нього на автопілоті. Спираюся на раковину та, нарешті, видихаю! Невидюче дивлюся на себе в дзеркало, але помічаю, що шкіра блідіше за звичайно. Тремтячими руками вмиваюся холодною водою. Заплющую очі.

До такого різкого повороту я не була готова! Думки скачуть немов блохи. Не можу ні на чому сконцентруватися. Ця людина виявилася ще гіршою, ніж я думала. Він не відступить. Задавить, але свого доб'ється за будь-яку ціну. На мою думку зважати не буде. Навіть якщо я скажу тверде "ні". Це я розуміла на сто відсотків. Відразу взяв мене в оборот. Звісно, спочатку навів усі довідки, аж до вподобань у їжі. Оперативно! Трохи більше ніж за добу. Ось це я потрапила! Тепер точно вб'ю тітку.

Так і не вирішивши, що робити, я ще раз умилася, добре що не фарбувалася сьогодні, та пішла на вихід. Але лише дійшла до дверей, як ті самі відчинилися, та я, все ще перебуваючи у своїх думках, врізалась за відчуттями у кам'яну стіну, а за фактом - у сталеві груди чоловіка. У жіночому туалеті! При віддачі почала завалюватися назад, але міцна рука, що обхопила мене за талію, завадила моїй п’ятій точці привітатися з підлогою. Плеснули, зачиняючись позаду нього, двері. І я залишилася всередині притиснута до гарячих грудей незнайомця, який чомусь не поспішав мене відпускати.

Запах чоловіка. Неймовірний. Свій. Ніякого парфуму не відчуваю. І я вже знаю хто це. Закидаю голову та дивлюся на Руслана. Він близько. Дуже. Нависає наді мною своїм велетенським зростом. Я навіть відчуваю його подих, з ледве відчутним ароматом дорогого алкоголю та бачу які в нього довгі чорні вії. Все інше довкола розпливається. Він у відповідь уважно дивиться на мене. Погляд з очей ковзає донизу, до губ, ненадовго затримується там, і знову піднімається вгору. Зіниці в нього повністю розширені.

В мене другий раз за вечір пересихає в горлі. У голові туман. Весь світ зникає. Є тільки він. Темні очі засмоктують у чорну безодню. Я знала, що існує притяжіння. Але для мене це завжди було лише слово без особливого значення. Зараз же я всю його силу відчувала на собі. У стократному розмірі.

Морок минає, коли він відводить погляд. Мене, немов слухняного домашнього улюбленця, відпускає із повідця господар. Але на відміну від "протверезілої" голови, тягнучий біль від бажання в низу живота проходити не поспішає.

Руслан уважно оглянув приміщення за мною. Когось шукав? Щоб хоч трохи позбутися збентеження, я вирішила заговорити:

- Ви..., - довелося почистити пересохле горло, - дверима помилилися.

Піднята ліва брова продемонструвала здивування. Він саме показав цю емоцію, не відчуваючи нічого подібного. За такий незначний період нашого знайомства я зрозуміла про цю людину одну річ - він закритий від усіх, сумніваюся що хтось знає його по-справжньому. З нього б вийшов ідеальний гравець у покер. Хоча хто його знає? З таким вічно незворушним лицем може він і грає. Жодної живої емоції, тільки ті, які він зволить донести до співрозмовника.

- Це чоловічий туалет, Богдано! - каже цілком спокійно та нарешті відпускає мене.

Кілька слів, сенс яких доходить до мене не одразу, а коли доходить - червонію, адже реально в такому стані, до якого мене довів "татусь", я елементарно могла переплутати. Що й зробила!

- Я піду, - ніяково намагаюся його обійти, але Руслан ловить мене за лікоть.

- Ти занадто бліда. Усе гаразд? - якби не цей непроникний вираз обличчя, я б ще подумала, що йому не байдуже, які в мене душевні переживання.  

- Усе нормально! - відповідаю сипло та, вивернувши свою кінцівку з його захоплення, йду.