Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Тиша, що утворилася за столом, не напружувала. Офіціант приносить наше замовлення. Розливає по келихах вино.

- Я зробив замовлення за тебе. Сподіваюся, ти не проти. Адже ти віддаєш перевагу білому вину та любиш червону рибу? - демонструє Градов обізнаність моїх смаків.

Нічого собі в нього розвідка працює.

- Угу! - мені зараз все одно - я ще під враженням від знайомства.

- Лідія наша дочка з Тамарою. Точніше тільки Тамари. Я її вітчим. Тамара, ти її бачила в офісі, моя дружина, - нарешті спокійно пояснює Градов, - Ліда твого віку. Ви обов’язково подружитеся. 

- Угу, - знову відповідаю невизначено, а потім "прокидаюся" - тут проблеми важливіші будуть, - Навіть так? Ви так просто... не знаю... приймаєте мене? Чи що? А як же тест ДНК? Люди вашого становища не можуть так ризикувати. Раптом я...

- Я вірю в те, що бачу, Богдано. Ти моя донька, - нахиляє голову та дивиться в стіл, - Я образив твою матір. Дуже сильно образив. Вона не пробачила. Втекла. Приховала тебе від мене. Тобі нічого не сказала. Я шукав її десять років. На той час у мене не було таких можливостей як зараз. Поки я не відпустив її. Десять років довгий термін, Богдано.

- Що ви зробили? - запитую захриплим голосом, достеменно не знаю чи хочу це чути, але треба.

Піднімає очі й відкрито дивиться на мене.

- Дав грошей на аборт, - гірко усміхається, - У двадцять два роки про дітей якось ще не думаєш. Злякався. Коли усвідомив, що накоїв - примчав до неї. А її сусідка по квартирі сказала, що Ангеліна поїхала. Та щоб я не шукав її. І що аборт вона зробила, як я й хотів. Збрехала, як ти зрозуміла.

Важко видихаю. Не просто таке чути. Що була не бажаною дитиною, принаймні для одного з батьків. Градов не бреше. Сенс?! У такому молодому віці багато хто робить помилки, головне щоб не фатальні. Ці двоє, мої батьки, не поговорили нормально. Не почули одне одного. Вирішили кожен по своєму.

- Я дуже любив твою матір, Богдано! - додає тихо.

О, Господи! Навіщо все це на мене звалилося?! Поспішно міняю тему. Слухати такі особисті одкровення від абсолютно незнайомої людини, яка, як виявляється, є тобі дуже навіть рідною, дивно, некомфортно... важко.

- Навіщо я тут? Борис сказав, що щось важливе.

- Хочу пізнати тебе ближче. І дещо дати, - він присуває до мене тонку чорну папку, яку я раніше не помітила на столі.

- Що це? - цікавлюся з неприємним передчуттям.

- Документи. На квартиру та машину. Квартиру ти вже бачила, а машина стоїть у підземному гаражі. Борис тобі її сьогодні покаже. І так, до речі, він поки що побуде твоїм... супроводжуючим. Щоб нічого не сталося.

Залпом випиваю вино. Ось це швидкість. Ось це натиск. Як же я права була у своїх судженнях про цю людину!

- Квартира та машина у мене є. І живу я в іншому місті. Там і вчуся. Перебиратися сюди не планую. Але за... турботу та таку щедрість спасибі!

Градов послужливо наливає в келих ще вино.

- Право звісно твоє, Богдано! Але це просто подарунок. Прийми від старого, - я скептично дивлюся на нього - усім би таку старість у сорок із хвостиком! Мужик ще в самому соку. Навіть я б зацікавилася, за інших обставин, - У тебе ж зараз канікули. Поживи тут, озирнися. Придивися до місцевих університетів. Усе таки престижніше закінчити вищий виш у столиці. Подумай! Може, до кінця літа захочеш тут залишитися. Про гроші не думай, - киває на папку, - Я картку на тебе оформив.

- Мені потрібно вийти, - другий келих теж випиваю залпом.