Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

- І як тобі живеться життям мажорки? - весело цікавиться Іра через кілька днів мого проживання в особняку.

Щойно я сюди переїхала, то не витримала. Подзвонила подрузі та все їй розповіла. Потрібно було поділитися "щастям", що звалилося на мене, тримати все в собі вже не було сил.

Хотіла виплеснути все тітці, але вона то не брала слухавки, то телефон був поза зоною. Мабуть, спеціально морозилася, знаючи, що буду сваритися та ставити запитання. Я все ж таки взяла її змором. Тільки толку від розмови не було. На всі претензії та запитання була лише одна відповідь - не телефоном, повернешся поговоримо. І, врешті-решт, просто скинула мене та більше не відповідала. Ну, гаразд! Потерплю!

Тоді й зателефонувала подрузі. Щоправда про одне все ж промовчала. Руслан. Своїх почуттів до нього я й сама не розуміла. Це моє... особисте, чи що! Постійно згадувала наші два зіткнення. Аналізувала кожен його погляд, фразу, інтонацію голосу, найменший рух. І щоразу картала себе за свою дурну поведінку та таку сильну реакцію на нього, яку він прекрасно бачив. Повела себе як закохана малолітка під час зустрічі з кумиром. Гаразд, час викидати подібні думки. Закрити в шухляді пам'яті на ключ, а ключ викинути подалі. А то це вже пахне одержимістю.

- Нормально. Вдень розважаю себе як можу. Увечері вечеря в колі "сім'ї". Потім шахи з Віктором Володимировичем.

- Ти вмієш грати в шахи? - дивується подруга, - Не знала!

- Починаю освоювати ази. У мене хороший учитель.

На моє здивування, час, який ми проводили з Градовим, мені подобався. Не було очікуваної мною напруги. Навпаки, сидячи поруч із ним за шахівницею, я відчувала дивне умиротворення, спокій. Здебільшого він розпитував про мене, мимохідь коментуючи мої або свої ходи. Його цікавило буквально все. І, звісно ж, моя мати. Найважчим для нього питанням було, яке він ледве видавив із себе, чи вона була щаслива з моїм батьком. Трохи подумавши, відповіла чесно, що не можу сказати, що ні. Хоча очі й не світилися абсолютним щастям, але їй із батьком точно було добре, головне спокійно. На мою відповідь Градов лише сумно посміхнувся. Попросила розповісти про них. Він пив віскі, говорив і не п'янів. Як вони вперше зустрілися, як полюбив, як обожнював і як зробив найстрашнішу помилку в житті - бездушно відправив її на аборт. Тоді я не стримала сліз і, нічого не сказавши, пішла до себе в кімнату. Наступного спільного вечора ми вже не зачіпали болючу тему.

- А як поводяться твої новоявлені мачуха та сестричка? - голос Іри вириває мене зі спогадів.

- Ідеально! Повністю ігнорують мою присутність. Навіть за вечерею. Страйкують!

- Тебе це не напружує?

- Напружувало б, якби вони лицемірно намагалися зі мною подружитися, люб'язничали. А так усе всім зрозуміло, - мені справді подобалася лінія поведінки "родичок".

- Не боїшся, що вони щось тобі зроблять? - Іра завжди вміла ставити правильні запитання, - Адже вони, за ідеєю, мають тебе ненавидіти.

- Так і є, - чого тільки варті погляди Тамари, які постійно горять презирством, побачивши мене, та очі Ліди, сповнені злоби й ненависті. Спочатку я їх побоювалася, але потім зрозуміла очевидну річ, - Вони мені нічого не зроблять. Не підуть проти Віктора Володимировича. Він дуже чітко озвучив їм свою позицію щодо мене.

- Ну тоді я за тебе не хвилююся. Я, до речі, тут із таким хлопцем познайомилася...