Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Слухаючи цікаві розповіді подруги її нового захоплення, я вийшла на балкон. З нього відкривався чудовий вид на головний вхід будинку, під'їзну дорогу до нього та ворота, які в цей момент відчинилися, пропускаючи на територію величезний чорний джип. Із завмиранням серця я спостерігала за наближенням машини, чомусь здогадуючись, хто в ній перебуває. Ось джип зупиняється. Виходить водій. Відчиняє задні двері, з яких із грацією стовідсоткового хижака з'являється Руслан. Такий самий шалено привабливий у чорному костюмі й такій самій чорній сорочці. Серце стискається, коли він подає руку та допомагає вибратися з автомобіля Ліді.

- Ау, Дано! Ти зі мною? Чуєш мене? - прорізається крізь затуманену свідомість роздратований голос подруги біля вуха.

- Я передзвоню! - розвертаюся та, поки мене не побачили, ховаюся в кімнаті.

Падаю обличчям на ліжко і б'ю руками по матрацу. Господи, яка ж я дурепа! Дурепа! Дурепа! Дурепа! Про що я тільки думала?! Адже сама собі не зізнавалася, що навіть не намагалася спочатку чинити опір Градову з однієї простої причини - хотіла ще хоч раз побачити його. А він виявляється зустрічається з Лідою. Вони, до речі, дуже гармонійно та красиво виглядають разом. Він весь такий смаглявий брутальний брюнет, а вона така тендітна красива блондинка. Бісять! Бісить! Усе бісить! Як могло так статися, що єдиний представник чоловічої статі, який уперше в житті зацікавив мене до стадії пурхаючих метеликів у животі, мурашок, що бігають шкірою, і до оскаженілих тарганів, що влаштувалися в голові, був зайнятий моєю зведеною сестрою?!

Прийняла душ та вкотре вирішила більше не думати про цього індивідуума. Але прийшла, як завжди, похмура домоправителька та повідомила, що вечеря за десять хвилин та в нас сьогодні гість. Що за гість я здогадувалася. Усередині роздирало на двоє. З одного боку не хотілося бачити їх разом, а з іншого - просто хотілося побачити його.

Із вбранням вирішила не морочитися. Світлі джинси, проста біла футболка в облипку, недбалий, але дуже гарний пучок на голові. І жодного грама косметики.

До праці та оборони готова!

Внизу всі вже сиділи за столом. Градов як завжди на чолі. По один бік від нього Руслан, поруч із ним Ліда. По інший - моє порожнє місце, поруч із Тамарою. Дами зробили перетасовку. Раніше Тамара постійно сиділа поруч із донькою. Сьогодні ж сіла з іншого боку, а її місце зайняв Руслан. Чітко навпроти мене. Очманіти! І як гідно пережити цю вечерю, вкотре не виставивши себе дурепою? А то два прецеденти вже є.

- Добрий вечір! - ввічливо привіталася я з усіма, сідаючи на своє місце.

Буквально шкірою відчувала на собі погляд світло-карих очей. Чорт! Це буде складніше ніж думалося. Треба було послатися на погане самопочуття та залишитися у себе в кімнаті.

Мені відповідають усі. Але я чую лише тихий упевнений голос із легкою хрипотою:

- Здрастуй, Богдана! - підіймаю на нього очі й зависаю, потрапляючи в полон світло-карих вирів.

Який же він... непередаваний чи що?! І річ навіть не в зовнішності, а у внутрішній силі справжнього чоловіка, яка відчувалася в ньому інтуїтивно. Сила, впевненість, непробивне самовладання, яскрава енергетика - забійна суміш. Я поруч із ним втрачаю себе, стаю нетямущим підлітком. І ця вібруюча напруга між нами сміливості не додає. Але, найімовірніше, її відчуваю тільки я.