Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Прямуючи на південь, машинально веду свій улюблений опель корса, що дістався у спадок від батька, і перетравлюю те, що сталося. Як? Навіщо? Чому? Невже батьки все життя мені брехали? Судячи з усього, так! Спираючись на логіку, зовнішність, реакцію та обізнаність незнайомої раніше людини! Невже важко було сказати правду? Думали я менше батька любитиму? Мучуся цими питаннями півдороги. Далі, відкинувши душевні терзання, починаю мислити тверезо. Градов дядько серйозний. Так, при грошах! Величезних, судячи з інформації, вилученої з інтернету. Наявність заводів, пароплавів і так далі й тому подібне... Начебто для мене все складається ідеально. Але!!! Владний! Звик командувати. Тримати все під своїм контролем. Помічено особисто. Навіть за такий мінімум спілкування. Та й я до нього нічого не відчуваю. Чужий дядько для мене і все. 

Питання - воно мені треба?! Так круто змінити своє життя, впустивши в нього незнайому людину, яка з незрозумілих причин виявилася моїм біологічним батьком. І який, з імовірністю дев'яносто відсотків, почне коригувати мій звичний уклад на свій розсуд. Занадто він емоційно відреагував на мою появу.

Я дівчина, що любить свободу. Повноцінно скуштувала всі її плоди. Не бідна. Гаразд, і не багата. Але мене все влаштовує. Так, ну його! Змирилася з ситуацією, що склалася. Прийняла її. І відпустила. У мене батьки є, тобто були! Хоч і брехали мені все життя, але вже які були. І чиєсь чуже днк у мені цього не змінить.  Батько у мене один, який виховав і жодного разу, жодним вчинком, словом не дав зрозуміти, що я йому не рідна. Такий стан речей мене влаштовує. Не хочу нічого змінювати.

Сама дзвонити не буду. А там як карта ляже! А може, і він вирішить не морочитися?! Ось тітці обов'язково висловлюся за таку підставу! Адже саме вона мені вручила лист із повчальними напуттями. 

По наближенню до місця призначення я майже перестала думати про Градова, передчуваючи майбутній відпочинок. Бронювали ми два номери на сім днів. Через столичні пригоди у мене залишився цей вечір і ще три дні. Заселившись у готель та привівши себе до ладу, знайшла дівчат у ресторані при ньому. Розцілувавшись та наобіймавшись, уже засмаглі подруги почали на перебій розповідати свої курортні пригоди. Я вирішила не посвячувати їх у свою сімейну драму, що виникла. Принаймні, поки все не вирішиться.

Вечір проходив неймовірно. Відкритий ресторан із шикарним видом на море. Галаслива, заводна, весела компанія моїх трьох улюблених подруг. Приємна, не дуже гучна музика.

Незабаром до нас, попередньо культурно запитавши дозволу, приєдналися двоє хлопців. Нові знайомі виявилися компанійськими хлопцями, з якими стало ще веселіше. Ми невимушено спілкувалися та багато сміялися. Поки я випадково не глянула на барну стійку і від шоку не поперхнулася вином. Борис-Гуллівер, який перебував там, радісно мені посміхнувся та підморгнув. У відповідь я лише невизначено похитала головою.

Це як, узагалі, називається? Це, взагалі, що таке? Алкоголь у крові та нерозуміння того, що відбувається, геть змивають страх перед цим гігантом. Встаю та, ігноруючи здивовані погляди тих, хто сидить за столом, йду до нього.

- Богдано Сергіївно, який чудовий вечір! Не знаходите? - видає він, щойно я підходжу до нього.

Він вже й як мене по батькові знає! Очманіти!

- Якого біса..., - запинаюся, не знаючи, як висловити всю суть своїх очманілих емоцій. Громила терпляче-ввічливо дивиться, поки я не знаходжу потрібні слова, - тут відбувається. Ти що тут робиш?

- Ви неуважна, Богдано Сергіївно. Я всю дорогу їхав за вами.

Усе веселіше й веселіше!

- Ти типу тепер мій особистий джин? - згадую слова Градова - "Борис виконуватиме будь-які твої бажання!".

- Будь-яке бажання. У межах розумного, звісно. У мене для вас неприємна, на даний момент, новина.

- Що ще? - шиплю я, ледве себе контролюючи.

- Боюся, ми вранці повертаємося до столиці! - в очах фальшиве співчуття, - І це не обговорюється. Чинити опір та істерити марно. Повірте!