Пообіцяй забути - Влада Клімова

Після вдалої презентації та офіційного відкриття бізнесу в Києві – робота офісу пожвавішала. До нас почали заходити найрізноманітніші співробітники фірми: починаючи в колишнього соліста балету, що по профілю не міг звести кінці з кінцями. Але коли зайнявся продажами нашої продукції, став веселим та заможним і часто, жартома, виконував посеред приймальні ненвичкі балетні номери. Ще виявилось, що в Києві та області знаходилась доволі велика команда, підпорядкована Богдану Шеремету, яка тільки й мріяла про офіційне відкриття і його частішу присутність поряд.

Тепер бос приходив зранку у піднесеному настрої, наспівував якісь пісеньки та продовжував знайомити мене з потрібними для роботи людьми. Я пам’ятала, що він скоро повинен їхати з презентаціями по Европі й трішки хвилювалась, що залишусь на передньому краї такого великого бізнесу. Але ж я від самого початку підписалась на це й тому, давати задній хід не мала ніякого права.

За день до від’їзду Богдан запросив мене до ресторану на першому поверсі Гуліверу. Ні, це був зовсім не прощальний обід начальника з підлеглою. Скоріше діловий, адже там він повинен був познайомити мене з нашим зв’язком нагорі. А простіше: людиною, що прикривала київський філіал перед правоохоронними органами. Я бачила таке в кіно, але у житті повинна була зіткнутись з цим вперше.

Літній чоловік награно обійнявся з Богданом, сів навпроти та підозріло застряг очицями в мені.
– Бодя, у тебе нова секретарка? Нічого така собі! – надав миттєву характеристику худорлявий дідуган, не соромлячись моєї присутності.
– Антоне Охрімовичу, вона не секретарка. Це заступник по всіх питаннях на час моєї відсутності в Києві. По всіх, – повторив Богдан, можливо тому, що дідусь не дочував. Але виявилося, що чув той відмінно.
– Та облиште, пане Шеремет? Якесь дівчисько і «по всіх»? Навіщо ти довірив їй наші таємниці? Це ж утопія, – попивав дорогий коньяк, коштом мого боса, нахабний дідок.
– Все нормально, раднику! Вона не підведе, – наполягав Богдан. – Злата дуже відповідальна й талановита людина.
– Ну, відносно її талантів тобі звичайно видніше! – гидко розсміявся «радник» і я, зрозумівши паскудний підтекст його слів, піднялась та скромно вимовила:
– Вибачте, я на хвилинку до дівчачої кімнати.
Обидва джентльмени злегка підвелись та знову зайнялись своїми секретними справами. А в туалеті ресторану я подивилась на себе в дзеркало і чомусь сказала: «Ласкаво просимо до мафії, Златко!» Потім покрутила головою, вимила руки й подумала, що все це я собі надумала. Звичайний бізнес, звичайні відрахування, хіба що покровитель дуже гидкий.

Через день Богдан полетів спочатку до Стамбулу, а потім до Софії. На зв’язку він дійсно був двадцять чотири на сім і здавалося, що знаходиться десь поряд. Ніяких надзвичайних подій поки не відбувалось. До офісу заходила лише прибиральниця й ті дистриб’ютори, що не мали змоги відзвітувати через мережу. Уявляєте: у нас були й такі, та зовсім непогано працювали.

Крім цього, в моєму житті скоро повинна відбутися неймовірна подія: на тиждень до Києва прилетять тато з мамою! Я не бачила їх більше як пів року й тому встановила на айфоні «зворотний відлік». Заради хохми, звичайно, але систематична відсутність у житті молодої дівчини батьків, то зовсім не смішно!

Настав день зустрічі. Вдома я підготувалась грунтовно. Поприбирала, накупила їжі, кругом поставила квіти. А от з офісу мені потрібно було піти прямо посеред дня. Залишати мій відповідальний пост на аби кого я не наважилась і тому просто відпросилась у Богдана та зачинила «вершину світу» до завтра. Всі вже знали, що саме так я нарекла наш офіс. І шефові це страшенно сподобалось! А потім інші співробітники, що працювали як вони кажуть «на землі» – миттю підхопили назву й тепер кожен в радіусі Київської області знав, що таке «вершина світу» в Гулівері.

Зранку я побувала там, а потім відразу взяла таксі й помчала в Бориспіль. Літак сів вчасно і ось я уже зависла на шиї у тата й ніжно обіймаю свою загорілу матусю. Бідні, вони мали такий колір шкіри, що якби не блакитні українські очі, можна було б вважати їх справжніми жителями Африки.
– Господи, яка ж ти в нас стала доросла й гарна! – продовжувала обійматись зі мною в таксі мама й шепотіла мені на вушко: – Жениха покажеш?
– Мамо! Та немає в мене ніякого жениха. Ніколи, роботи багато. Та й потім ти ж знаєш: я на це діло дивлюсь скептично.
– Ну, дивись скептично. А час іде. Всі дурненькі дівулі порозбирають собі хлопців, а ти зостанешся зі своїм відмінним дипломом, крокувати удвох по життю. Он ми з татом побралися на першому курсі, та й досі не жалкуємо, правда ж дорогий? – раділа мама й крутила голівкою на всі боки так, як роблять ті, хто довго не був вдома та неймовірно скучив за кожним деревом, що пролітало за вікном таксі.

Порядок в домі мама оцінила й похвалила мене, а ще зрозуміла, що в мене дійсно немає хлопця. Бо тоді часу на ідеальний лад точно не вистачило б. Батьки навезли у квартиру багато дивних масок і спецій та бігали по сусідах з презентами. Жаль було Гавриловича, про якого я говорила на початку. Він так і не справився з втратою своєї Аллочки та скоро помер у лікарні. А я навіть не встигла до нього зайти. Тепер в тій квартирі жили інші, нові люди і залишалось сподіватись, що батько й донька вже зустрілись на небі. Ось таке воно життя!

Та моє, наразі, просто цвіло й пахло. Рясніло ароматами африканських пісків та тисячами оповідань, які до опівночі наче та Шахерезада, розповідала мені мама й не могла наговоритись. А скоро повернувся зі свого европейського вояжу й мій бос. Новин він теж привіз багато, але «сувенір» для мене вибрав більше, ніж дивний. Я взагалі не люблю безпідставних подарунків, та кулон з аметистом – то вже було занадто!

Вечір в офісі видався гамірний, бо в Київ приїхала делегація з Одеси. Одесити – неймовірні люди. Вони радісні й піднесені завжди. А вже про їх неперевершений гумор знає цілий світ. Стільки анекдотів про тьотю Соню я за ціле життя ще не чула. Ми розмістили їх в недорогому готелі, показали деякі шляхи пересування, а на завтра в нас намічалась велика екскурсія містом. Звичайно, Богдан призначив мене гідом. Я погодилась. Батьки поїхали до тітки в передмістя, тому часу на гостей з Одеси у мене було вдосталь.