Пообіцяй забути - Влада Клімова
Новий робочий день приніс багато чого неочікуваного. Наприклад, думка про те, що всі співробітники фірми Богдана Шеремета схожі на нього – виявилась хибною. І я маю на увазі зовсім не зовнішність, хоча в такому бізнесі вона теж має велике значення. Це я про одного дивного відвідувача, що з самого ранку присіпався до мене з невідкладними вимогами. По-перше, чоловік був неголеним і це виглядало не так привабливо, як думають деякі з них. Одяг теж був пошарпаним та недопрасованим, а ще в руках чудо-працівник тримав дипломата. Для тих, хто вже не пам’ятає таку річ, поясню. У фільмах двадцятого сторіччя часто показували великих начальників, що полюбляли ходити саме з таким "чемоданчиками". Мабуть думали, що це додає їм ваги і впевненості. А от мій тато завжди стверджував, що то незамінна ємність для пляшок. Ні, тато в мене непитущий! Просто він великий жартівник. Отже, вимоги працівника зводились до того, щоб я відповідала звідси на його рекламу. Тепер мені стали зрозумілими декілька дивних дзвінків, які я вже прийняла зранку, та ввічливо відправила замовників куди подалі.
За ним приперлась весела жіночка, середніх літ, та почала стверджувати, що я тут зовсім непотрібна. Вона сама колись працювала офіс-менеджером й могла б інколи допомагати пану Шеремету, бо знає, як все це працює... Я тихенько посміхалась та залишила розв’язання потідних питань на розсуд своєму босу.
Не важко здогадатись, що самого Богдана в цей час в офісі знову ще не було. Я зрозуміла, що прийнявши мене на роботу, у містера Шеремета з’явилась тепер можливість не летіти зранку стрімголов, щоб відчинити свою приймальню. Мабуть, це правильно, інакше навіщо я тут взагалі?
А Шеремет сьогодні приїхав, на диво, злий й миттю порозганяв цю неврівноважену публіку та запросив мене до себе. Ще вчора, коли він знайомив мене з базами даних, я не нависала над ним звабливою тінню, як це показували в тих же старих фільмах. Ні, я не фанатію від них, але передивлятись деякі дуже люблю. Так от, вчора я просто сиділа за сусіднім комп’ютером і бачила все, що він хоче мені показати. Та наразі шеф зажадав моєї присутності поряд, щоб краще пояснити розгалуження гілок свого маркетингового дерева. Я уважно вивчала схему й на мить, випадково, глянула на нього. Яким же було моє здивування, коли на шиї біля вуха у Богдана я побачила продовгувату гематому, простіше кажучи – «засос». Тобто вечір або й ніч він провів з жінкою, та ще й з такою, яка не посоромилась залишити на його тілі пам’ять про їхню зустріч... Звичайно, я не мала ніякісінького права не те щоб питати, а й взагалі помічати таку «дрібничку», але на душі чомусь стало гидко! Хоча, можливо, він прилетів сюди з дружиною та просто не носив обручки?
– Ти мене не слухаєш, Злато! А це важливо, – навіть не дивлячись на мене, вже помітив неуважність бос.
– Вибач! Так, я відволіклась на мить і дуже уважно тебе слухаю, – перепросила я, але образа на невідому жінку всередині вже «розросталась». Я ніяк не могла повірити, що дружина цього супермена може бути настільки невихованою. А ще навіть не намагалась проаналізувати свого негативного відношення до побаченого. Але треба було займатися справами.
Cкоро я повернулась на своє робоче місце виконувати дане Богданом завдання. Він навчав мене всьому новому так досконало, що я знову відчувала себе наче в універі. Спочатку ази, а вже потім – сама професія. Та не зважаючи на те, що я навчалась зовсім не на економічному й займатись рекламою та маркетингом раніше здавалось абсолютно не моїм – все це було неймовірно цікаво й набувало вигляду нової справи.
Але наразі з його кабінету я почула звуки, яких при нашій першій зустрічі навіть і уявити не могла. Тоді він здавався мені не тільки чоловіком з глянцю, але й бездоганно вихованим інтелігентом. Мабуть, через відсутність життєвого досвіду я ще не знала, що шлях до вершин бізнесу та публікацій на перших сторінках глянцю триває довго й тяжко. А ще інколи він вимагає жорстокості й спілкування з не зовсім вихованими людьми. Про це я, наївна, ще не здогадувалась!
– ...Та не буду я діставати гроші з бізнесу для твого салону! І про будинок за містом забудь! Я взагалі не розумію, чому ти причепилась до того салону? У нього навіть місце розташування незручне! Нічого, поживеш вдома. Так, я пам’ятаю і столик замовлю. Сходи на масаж та відчепись від мене до вечора!!!
Дуже збуджений, як на бездоганного Кена, після розмови зі своєю Барбі, він вискочив з кабінету і вже звичайним людським голосом, без традиційної витонченості, попросив:
– Дитино, замов мені будь ласка на двадцяту сьогодні столик тут, у «мr.Zuma». Якщо будуть проблеми – представся від мене. Так, і вибач, за цей інцидент. Дістала мене вже Жанна зі своїми дурницями...
– Дружина? – злетіло в мене з язика так, що я не встигла зупинитись.
– Та не дай Боже! Хоча мені везе на таких. Дві мої дружини в далекому минулому, а це лише місцева тимчасова розвага. Щиро перепрошую за грубість і цинізм, – повертався до свого традиційно-вихованого стану Богдан Шеремет і я миттю відчула, як всередині приємно відлягло.
– Не хвилюйся, Богдане. Я все зроблю. Може ще щось потрібно?
На це питання мій інтелігентний бос чомусь не відповів, а лише тяжко зітхнув і таємниче посміхнувся:
– Я буду години через дві. Ти всіх тут привчай до ввічливості й порядку. Упевнений, що в тебе це гарно вийде. Не будуть слухатись – нехай телефонують мені.
Здавалось, від розмови зі мною, йому теж полегшало. Тепер Богдан сходив до кімнати відпочинку, з гарною душовою кабіною й масажем, та купою нашої ароматної продукції. Звідти він вийшов свіжий і спокійний та вже перевдягнув костюм. Саме таким врівноваженим і усміхненим я побачила його вперше. Бос лагідно поглянув на мене та хотів піти, але я його зупинила:
– Богдане, я забронювала столик на двох у «мr.Zuma» на двадцяту годину. Вас чекатимуть.
– Оперативно, дякую! Знаєш, Злато, якби хоч частина жінок була схожа на тебе, то чоловіки мабуть були б зовсім не потрібні, – видав він щось дивне.
– Я не розумію, босе, це зараз був комплімент чи образа? Хіба я вже така чоловікоподібна? – мене все ще поглинала неймовірна радість від того, що в нього немає офіційної дружини, хоч я й не розуміла: навіщо воно мені? Та щастя перло з мене у всі боки і я кокетливо доповнила: – Ну, трішки зависока, але ж не дуже?
– Вибач, Злато, я хотів сказати, що ти диво! Просто зараз від цих вибриків ненормальної жінки я трохи в неадекваті та неправильно висловлюю думки. Адже мав на увазі, що в тебе чоловічий розум й присутня чітка відповідальність. Ну, а зовнішність янгола і колись ти станеш просто супержінкою. Тільки треба бути дуже обережною у виборі супутника, щоб ні він, ні життя не зламало й не скалічило тебе.
