Білі зуби - Зеді Сміт

регулярно надсилав клерк сера Едмунда, у Ґленард Оак про нього нічого більше не чули. Потім, у 1907 році, під час Кінгстонського землетрусу, Ґленарда роздушила мармурова мадонна на очах у Айриної бабусі. (Це старі таємниці. Вони з’ясовуються, наче проростають зуби мудрості, — тоді, коли настає їхній час.) День був нещасливим. Того місяця він якраз вибирався до Англії подивитися, що сталося із його занедбаним експериментом. Лист із розробленим планом подорожі прийшов до Ґленард Оак якраз тоді, коли трупний хробак, здійснивши свою дводенну подорож мізками сера Едмунда, виліз із його лівого вуха. І хоч він став поживою для червів, проте не зазнав гіркого розчарування, адже експеримент до того часу провалився. Витрати на транспортування в Англію вологого, важкого тютюну від початку нарощували його собівартість; тож коли субсидії сера Едмунда розтанули, бізнес почав чахнути, місіонерська група непомітно розсмокталася, а англійці подалися на пошуки іншої роботи. Ямайці, яким ніхто не запропонував жодної роботи, залишилися, рахуючи дні, на які ще вистачить харчових запасів. До цього часу вони вивчили дієприкметники й дієприслівники, таблицю всіх дев’яти часів англійської мови, життєпис Вільгельма Завойовника і природу рівнобічного трикутника, але залишалися голодними. Деякі померли з голоду, деякі потрапили до в’язниці за крадіжки продуктів, багато хто крадькома перемістився в Східний Лондон і розчинився там серед пролетарів. Дехто через сімнадцять років опинився на Виставці Британської імперії (1924): одягнуті в ямайські костюми у ямайському відділі, вони розігрували жахливий симулякр свого колишнього життя — барабани, корали на шиї, — бо ж відтепер, за правом свого розчарування, були більшими англійцями, ніж самі англійці. Так чи інакше, врешті, директор помилявся: Ґленард не освітив ніякого шляху для наступних поколінь. Спадкоємність — це не те, що ми випадково передаємо або отримуємо, і у непевній справі успадкування немає чітких законів. Як би це не розчаровувало, вплив Ґленарда відчувався на особистісному рівні, а зовсім не на професійному чи освітньому: він всотався у кров цих людей, у кров їхніх родин; досвід струмів у жилах трьох поколінь емігрантів, які чули себе покинутими і голодними навіть у колі родини під час свят; і він струменів у Айрі Джонс із клану ямайських Бовденів, хоч вона цього й не знала (колись хтось скаже їй почитати про себе в історії Ґленарда; Ямайка — маленька, її можна пройти за день, і всі, хто там так чи інак жив, знають одне про одного). * * *

— У нас насправді є вибір? — запитала Айрі.

— Ви були зі мною чесні, — відповів директор, кусаючи свої безбарвні губи. — І я хочу бути чесним з вами.

— У нас немає вибору.

— Чесно — ні. Або це, або два місяці залишатися після уроків як покарання. На жаль, ми мусимо подобатися людям, Айрі. І якщо ми не можемо подобатися всім людям увесь час, то можемо хоча б…

— Ага, кльово.

— Батьки Джошуа справді цікаві люди, Айрі. Я думаю, цей досвід піде вам на користь. Правда, Джошуа?

Джошуа аж засвітився:

— О, так, сер. Ваша правда!

— І знаєте, що справді чудово — це може бути перша ластівка у цілій серії подібних програм, — сказав директор, роздумуючи вголос. — Залучення дітей із меншими можливостями та з меншин у середовище дітей, які мають що запропонувати. І, врешті, це ж обмін. Діти вчать дітей футболу, баскетболу тощо. Ми так зможемо підвищити рівень фінансування.

На магічному слові «фінансування» запалі очі директора зникли під ожилими повіками.

— Мура це, старий, — підсумував Міллат, хитаючи головою на знак невіри. — Хочу цигарку.

— Половина моя! — вигукнула Айрі, виходячи за ним.

— До вівторка! — сказав Джошуа.

12. Ікла: найгостріші зуби

Якщо можна собі дозволити таке порівняння, сексуальна і культурна революція, які ми пережили за останні два десятиліття, дуже схожі на рослинну революцію на газонах і клумбах. Там, де ми колись задовольнялися дворічними бліденькими квіточками, що ледь стирчали із землі і заквітали кілька разів на рік (якщо поталанить), тепер 365 днів на рік буяє екзотика. Там, де садівники зарікалися в незмінності самозапилюваних рослин, у яких пилок переносився із тичинок на маточку тієї самої квітки (автогамія), тепер ми вдаємося в авантюру, використовуємо позитивні наслідки перехресного запилення, при якому пилок переноситься від однієї квітки до іншої на тій самій рослині (гейтоногамія) або до квітки іншої рослини того ж виду (ксеногамія). Птахи і бджоли — густі хмари пилку створені, щоб вас приваблювати! Так, самозапилення надійніше і простіше, особливо для тих численних видів, які формують колонії, ідеально повторюючи батьківські властивості. Але такі нащадки-клони ризикують не пережити найменшої еволюційної зміни. В саду, як на суспільній та політичній арені, єдиною незмінною одиницею мають бути зміни. Наші батькі, як і їхні квіти в горщиках, засвоїли цей тяжкий урок. Марш історії не має сентиментальних нот, він крокує генераціями людей та їхніх кімнатних рослинок і не має жалю.

А правда полягає в тому, що перехресне запилення дає більше різноманітних нащадків, які краще пристосовуються до змін у середовищі. Вважають, що перехресне запилення також дає якісніше насіння. Якщо можна взяти за приклад мого річного сина (плід схрещення колишньої католички, тепер феміністки, та єврея-інтелектуала), то я можу потвердити це правило. Сестри, якщо ми збираємося і надалі вплітати квіти у свої коси, то тільки витривалі й вічноквітнучі, такі, які може плекати лише справді турботлива рука садівника. Якщо ми хочемо забезпечити щасливі пісочниці для своїх дітей і затишні кабінети для своїх чоловіків, мусимо навчитися влаштовувати цікаві і різноманітні сади. Мати Земля щедра і велика, але навіть вона потребує час від часу помічної руки!

(Джойс Чалфен «Нова сила квітів» 1976, Кейтерпілар прес)

Джойс