Жінка у білому - Вилки Коллінз

— Хазяїн звелів, — проказала вона й знов кивнула головою.

Я насилу втрималася від сварки з нею, згадавши вчасно, що говорити треба з її господарем. І я зразу пішла вниз його шукати. Мушу, на сором собі, признатись, що я геть забула своє рішення не дратуватись на сера Персіваля, попри будь-які його витівки, — забула, мовби ніколи й не давала такої клятви. Мені було аж приємно, — після всього, що я витерпіла й тамувала в собі, живучи в цьому домі, — просто приємно було відчувати, як дуже я розсердилась.

Ні в їдальні, ні в вітальні нікого не було. Я зазирнула до бібліотеки й там застала сера Персіваля, графа й мадам Фоско. Всі троє стояли разом. Сер Персіваль тримав у руці якийсь клаптик паперу. Коли я відчиняла двері, то почула, як граф казав йому:

— Ні, тисячу разів ні!

Я підійшла до нього й подивилася просто йому в обличчя.

— Чи правильно я зрозуміла, сер Персіваль, що кімната вашої дружини — в'язниця, а ваша служниця — тюремник, що її стереже? — спитала я.

— Так, саме це вам доведеться зрозуміти, — відповів він. — Бережіться, коли б моєму тюремникові не довелося стерегти двох в'язнів, бережіться, щоб і ваша кімната не стала в'язницею!

— Бережіться ви самі! Як смієте ви так поводитися з вашою дружиною і погрожувати мені! — закричала я, спалахнувши гнівом. — В Англії є закони, що захищають жінок від жорстокого обходження й сваволі! Якщо ви хоч волосину зачепите на Лориній голові, якщо ви посмієте зазіхнути на мою волю, — хай там що, а я звернуся до цих законів.

Замість відповісти мені він обернувся до графа.

— А що я вам казав? — спитав він. — Що ви тепер скажете?

— Те, що й досі казав, — відповів граф. — Ні.

Навіть нині, попри весь свій пристрасний гнів, я відчувала на собі спокійний, холодний погляд сірих графових очей. Сказавши своє остаточне «ні», він відірвав свій погляд від мене й значущо подивився на дружину. Мадам Фоско негайно ступила крок до мене й, ставши поруч зі мною, звернулась до сера Персіваля, перш ніж хтось із нас встиг мовити бодай одне слово.

— Будьте ласкаві вислухати мене, — сказала вона з виразним крижаним притиском. — Дякую вам за гостинність, сер Персіваль, надалі я змушена відмовитися від неї. Я не залишуся в домі, де з дамами обходяться так, як обійшлися сьогодні з вашою дружиною і з міс Голкомб!

Сер Персіваль позадкував на крок і втупився в неї серед мертвої мовчанки. Він мовби закам'янів з подиву, почувши від мадам Фоско таку заяву, — заяву, що на неї, як добре знали і він, і я, вона б ніколи не зважилась без згоди свого чоловіка. Граф стояв біля сера Персіваля і дивився на дружину в щасливому захваті.

— Божественна жінка! — мовив він сам до себе. Тоді підійшов до неї і взяв її під руку. — Я до ваших послуг, Елеоноро, — сказав він із такою спокійною гідністю, якої я досі не помічала в ньому. — І до послуг міс Голкомб, якщо вона удостоїть мене честі прийняти всіляку допомогу, що я їй пропоную.

— Прокляття! Що все це означає? — закричав сер Персіваль, коли граф попідручки з мадам Фоско спокійно рушив до дверей.

— В інший час це означало б те, що я хотів сказати, але в цю хвилину означає те, що сказала моя дружина, — відказав незбагненний італієць. — Ми з нею вперше помінялися місцями, Персівалю, тож рішення мадам Фоско — моє рішення.

Сер Персіваль зіжмакав клаптик паперу, що його тримав у руці, й, знов лайнувшись та проштовхавшись повз графа, став між ниv і дверима.

— Хай буде по-вашому! — мовив він глухим від люті голосом, майже пошепки. — Хай буде по-вашому, але ви побачите, до чого це призведе! — І, сказавши ці слова, вийшов з кімнати.

Мадам Фоско запитально подивилася на чоловіка.

— Він пішов так раптово, — сказала вона. — Що це означає?

— Це означає, що нам з вами пощастило навести на розум найбуйнішого в Англії чоловіка, — відповів граф. — Це означає, міс Голкомб, що леді Глайд порятована від грубої несправедливості, а ви — від повторення такої непрощенної образи. Дозвольте мені висловити моє захоплення вашою мужньою поведінкою в дуже нелегку хвилину.

— Щире захоплення, — підказала мадам Фоско.

— Щире захоплення, — луною відгукнувся граф.

Вся моя снага пішла на гнівний опір сваволі й кривді, тепер я була геть безсила. Нестерпна тривога за Лору, почуття безпорадності від невідання того, що спіткало її в альтанці, гнули мене непосильним тягарем. Задля добропристойності я хотіла була відповісти графові та його дружині в тому самому бундючному тоні, в якому вони говорили зі мною, але слова завмерли на моїх вустах, і я тільки дивилась, задихаючись, у німій тузі на двері. Граф, зрозумівши мою тривогу, відчинив двері, вийшов і зачинив їх за собою. Цієї ж хвилини почулась важка хода сера Персіваля, що спускався по східцях. Я почула, як вони зашептались. А в цей час мадам Фоско запевняла мене, у своїй найнезворушнішій та найлюб'язнішій манері, як вона рада за всіх нас, що ні її чоловікові, ні їй не довелось покинути Блеквотер-Парку через грубощі сера Персіваля. Вона ще й не договорила, як перешіптування припинилось, і до кімнати зазирнув граф.

— Міс Голкомб, — сказав він, — я щасливий звістити вас, що леді Глайд знов господиня у своєму домі. Я подумав, що вам буде приємніше почути про цю переміну на краще від мене, ніж від сера Персіваля, й вернувся, аби сказати вам це.

— Незрівнянна делікатність! — сказала мадам Фоско, відплачуючи своєму чоловікові захопленим відгуком, у властивій йому підлесливій манері.

Граф усміхнувся і вклонився, от ніби хтось сторонній зробив йому чемний комплімент, а тоді відступив, щоб дати мені пройти.

Сер Персіваль стояв посеред холу. Квапливо пройшовши повз нього до східців, я почула, як він нетерпляче викликав графа з бібліотеки.

— Чого ви там дожидаєте? — сказав він. — Я хочу поговорити з вами!

— А я хочу трохи поміркувати на самоті, — відказав той. — Перегодом, Персівалю, трохи перегодом!

Ні він, ні його друг більш нічого не сказали. Я опинилася вже нагорі й побігла коридором. Я так поспішала, так хвилювалася, що забула зачинити за собою двері передпокою, але зачинила двері спальні, як тільки вбігла