Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
Але для Саллі і та заграва, і золоте мерехтіння зірок у лілувато-зеленому вечірньому небі говорили тільки про одне: завтра знову буде жаркий день — сліпуче сонце і понад сто градусів у затінку. А затінку так мало! Тільки ріденьке чорне мереживо, що його відкидають на землю рахітичні тонкі деревця, та плями тіні під її повіткою. Здалеку до Саллі долинав табірний гамір: п’яні чоловічі голоси, пісня з боку дороги, вигуки гравців у ту-ап.
Саллі охопило якесь дивне, не знане досі хвилювання, — вона відчувала і страх, і бентежливу радість. Невже правда оте, на що натякав Дінні? Який сором, що вона ні про що не здогадувалась, поки Дінні не наштовхнув її на цю думку!
Саллі підвелася й подивилася на себе вниз: як щільно облягає її засмальцьоване, наскрізь просякнуте пилюкою голубе плаття! Саллі вже помічала, що воно їй тісне на грудях та животі, який досить-таки помітно випнувся. Досі вона гадала, що стан у неї розплився через те, що вона перестала носити корсет. Працювати в корсеті у таку спеку була б просто мука. До того ж корсет — велика цінність, його треба берегти для особливо врочистих випадків. Про інші ознаки близького материнства Саллі знала до смішного мало й була не на жарт стурбована, коли збагнула своє цілковите невідання.
— Калгурло!
Тубілка сиділа навпочіпки біля багаття і, немов скам’яніла, вдивлялася в темряву. Вона спідлоба глянула на Саллі, коли та наблизилась до неї.
— Скажи, у мене буде дитина, правда? — спитала Саллі.
— Егем, — байдуже відповіла Калгурла і знов поринула в свою понуру задуму.
Саллі повернулась до свого крісла. Вона була глибоко схвильована, сповнена невимовного щастя. Здійснилося те, про що вона мріяла з першого дня заміжжя і.чого вона так довго й марно чекала. Правда, Морріс не хотів мати дітей. Він вважав, що Саллі не повинна родити, поки вони не забагатіють. А тепер, казала собі Саллі, у неї під серцем все-таки росте мале, і незабаром вона стане матір’ю. Як сприйме Морріс цю новину? Навряд чи він зрадіє так, як вона. Та потім він звикнеться з цією думкою і буде щасливий. Хіба може бути інакше?
Зрештою, він не може тільки її винуватити в тому, що трапилось. Він сам винуватий не менше. Хіба забудеш оту першу ніч у Хеннані й багато інших ночей, коли Морріс грубо поводився з нею і його обійми були зовсім не схожі на ті ніжні любощі, якими він її обдаровував у перші роки їхнього подружнього життя. Посміхаючись і завмираючи від щастя, Саллі прислухалась до чуда, що творилося в неї всередині, і їй здавалось неймовірним, щоб Морріс не поділив її радості. Кумедно уявити собі Морріса батьком. Він, напевне, буде страшенно величатися, і в ньому враз заговорить власницька жилка — як у Бардока по відношенню до Марітани та її дитини.
Коли Морріс дізнається про її вагітність, він, звісно, постарається одвезти її на південь, щоб дитина народилася в «гігієнічних умовах», як сказав Олф Брайрлі. На приїсках людей косить тиф, і лікарі пиячать з ранку до ночі, й користі від них ніякої. У неї, мабуть, також був тиф. Всі кажуть, що вона вижила просто чудом.
Не дивно, що епідемія в Хеннані набирає все більшого розмаху. Вбиральні є тільки в готельних дворах. Чагарники навколо ділянок загиджені, і мухи там плодяться у неймовірній кількості. Вони скрізь розносять заразу, а вітер здіймає хмари пилюки, й вона потрапляє у воду та їжу. В гарячі безвітряні ночі, як оце зараз, над чагарями стоїть такий сморід, що дихати нічим. Навіть сухий пряний аромат акації, яку палять на багаттях, не може його забити.
Панічний жах охопив раптом Саллі. Як! Дати життя безпорадному крихітному створінню у цьому пеклі, кинути його в отруйні міазми, під сліпуче проміння сонця, яке виполює все довкола, принести його в цей страшний світ, де бідна крихітка змушена буде боротися за своє існування, знемагаючи від спраги, задихаючись у хмарах пилюки!
Треба негайно написати Моррісу, вирішила вона. Спитаю в крамниці: може, який фургон чи партія старателів збираються рушати на північ. Морріс, безперечно, приїде одразу, як тільки дізнається, чому їй необхідно якнайшвидше вибратися звідси куди-небудь, де є свіжа їжа і вдосталь води. Якщо він знайшов золото — тим краще, а коли й ні — все одно він повинен приїхати і якось подбати про неї та їхню дитину.
Звичайно, Саллі раніше обійшлася б без його допомоги. Коли б вона раніше відкрила свою їдальню, у неї, певне, вистачило б зараз грошей і на далеку поїздку, й на лікаря, і на те, щоб пожити в пансіонаті на узбережжі, доки народиться дитина. Але вона щойно набрала в крамниці на цілий місяць продуктів, купила глиняні горщики, ножі, каструлі й кілька листів гофрованого заліза, щоб покрити дах над їдальнею та зробити піддашок над вогнищем.
Кожного дня можна було чекати грозової зливи. Саллі вирішила підготуватися до негоди, і в неї зовсім не залишилося грошей, щоб думати про якусь поїздку на узбережжя. Але ж Морріс зрозуміє, що зараз найголовніше — дитина. Саллі була впевнена, що він зрозуміє і хутко примчить до неї, палаючи бажанням зробити все, аби його син щасливо з’явився на світ. Моррісу ж, напевне, захочеться, щоб це був хлопчик, і, звичайно, Саллі постарається догодити йому. Авжеж, це буде хлопчик, син! Її син!
З Саллиної пам’яті виринула й ніжно забриніла колискова пісня, яку співали тубілки, йдучи шляхом з дітьми на руках. Лягаючи спати, Саллі почала тихесенько мугикати її, ніби вже заколисуючи своє немовля. Ніколи Саллі не була така щаслива, так сповнена відчуття, що вона тепер не самотня. Віднині маленьке живе створіння завжди буде з нею. Дитина, думала Саллі, — це чудо. Це чудесне втілення її мрії, її туги за ким-небудь, кого б вона могла любити самовіддано, як уже не любила Морріса, як відмовлялася любити Фріско. Яке щастя, що вона не піддалася спокусі, не втекла тоді з Фріско. Замість неї він повіз з собою Лілі, не без гіркої іронії подумала Саллі. Та навіть ця думка не могла вже завдати їй болю.
