Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

Старателі приходили обідати невдовзі після роботи. Ті з них, що працювали на своїх ділянках, закінчували о четвертій годині, забігали до найближчої пивнички перепустити чарчину, поверталися до своїх наметів сполоснути пилюку з обличчя та рук і поспішали до містечка поповнити запаси води та продуктів або йшли просто в їдальню. Саллі квапилась додому, побоюючись, як би там у Калгурли не загас вогонь, а її родичі не вчинили наскок на комору.

Та все було гаразд: у вогнищі тлів підгорнений присок, а Калгурла за своєю звичкою неквапливо накривала на стіл. Саллі, звичайно, довелось чимало попріти, поки вона приготувала гарбуз, картоплю та заварний крем із згущеного молока й яєчного порошку до пудингу з сушеними абрикосами. Але рівно на п’яту обід у неї був, як завжди, готовий.

Увесь наступний місяць Саллі мужньо працювала не покладаючи рук. Ніколи ще не почувала вона себе так добре, запевняла вона місіс Моллой. Іноді, правда, трохи наморочиться в голові від утоми, але все найтяжче робить тепер Калгурла: носить воду, тягає дрова. Тільки от від Морріса нема ні слівця.

Потім старателі, що повернулися з Дарлота, сказали: Морріс подався в похід до Блек-Рейнджа, за вісімдесят миль на схід.

Повільно тяглися тижні палючої спеки і нестерпної, виснажливої задухи. Саллі слабла з кожним днем, але працювати не кидала. Обличчя в неї змарніло і загострилося, а тіло, навпаки, обважніло. Тепер вона знала, що нікуди не зможе поїхати: її син народиться тут, на приїсках. Їй і дитині доведеться випробувати свою долю у цьому жахливому бараці з гофрованого заліза та парусини, переповненому тифозними хворими, або віддати себе на милість та доброту місіс Моллой.

— Та ви не турбуйтесь, голубонько, — підбадьорювала її місіс Моллой. — Побачите, все піде як по маслу. Приходьте до мене, я вас гарненько й упораю, мені це не вперше. Вимию все, таку чистоту наведу — любо глянути. А Тед з дітьми день-другий посплять і надворі, коли маленький Гауг з’явиться на світ божий.

Так воно зрештою і вийшло.

Тієї ночі, коли Саллі, розгублена і перелякана, відчула наближення пологів — раніше, ніж вона чекала, — Калгурла побігла до місіс Моллой. Вона повернулася з Тедом та Семом Маллетом. Вони поклали Саллі на ноші, які були в них давно напоготові, і перенесли її до халупи сімейства Моллой.

Хазяйка, сповнена почуття відповідальності, зустріла Саллі з відкритими обіймами. На місіс Моллой було чисте ситцеве плаття, голову прикривала біла носова хусточка; вона мала вигляд справдешньої акушерки, охайної й упевненої в собі. — Знаєте, голубонько, — призналась вона потім Саллі, — я подумала, що вам буде приємно, коли я трохи причепурюся ради такої нагоди.

— Авжеж, мені було приємно, — запевнила її Саллі.

Саллі чула, як місіс Моллой послала Теда привести лікаря; і протягом довгих годин нестерпного болю вона весь час відчувала присутність цієї товстої добродушної жінки, що метушилась біля неї і все намагалась заспокоїти її та підбадьорити. Калгурла також не відходила від Саллі, і це вона тримала її за руки в останні хвилини жорстокої боротьби, коли з її грудей вихоплювалися жалібні крики.

А потім, на світанку, місіс Моллой схилилась над нею і сказала:

—— Синок народився, місіс Гауг. Гарнесенький хлопчик, дай бог йому щастя. Ось погляньте на нього!

Син! Саллі переборола важке знесилля, яке скувало все її тіло, і подивилась на згорточок, що лежав поруч неї. Маленька темна голівка прихилилась до її грудей. Сльози навернулись їй на очі й повільно покотилися по щоках.

— Син! Мій син! — прошепотіла Саллі. Яке щастя, яке невимовне блаженство знати, що він тут, біля неї.

Все сімейство Моллой у повному складі супроводжувало Саллі, коли вона поверталася з дитиною додому. Тед Моллой виступав попереду з її саквояжем. Місіс Моллой ішла поруч Саллі, несучи на руках її сина. Молодше покоління Моллой уже звало його Діком. Він був записаний як Річард Фітц-Мор-ріс Гауг. Шикарне ім’я, казала місіс Моллой.

Вона теж дає своїм дітлахам шикарні імена, — хочеться хоч чимось потішити їх, адже вони в неї незаконнонароджені. Сіді Патрік, Мел Антоні та Бріссі Ксавір, схожі на живі городні опудальця, дріботіли позаду, і кожен щось ніс у руках, а маленького братика, повзунка Вікі, садовили собі на плечі всі по черзі. Грудне дитинча Аді Сесілія везла в колясочці — звичайному ящику, поставленому на колеса.

Але центром уваги в цій процесії була молоденька коза — подарунок місіс Моллой. Козу героїчно тягли за собою Перті та Варт, а та не менш уперто тягла їх у кущі. Всі реготали до упаду, коли коза шарахала вбік, зачіплюючись мотузкою за колючки, і хлоп’ята волочилися за нею по землі.

Це було дуже симпатичне створіння — біле-білісіньке, з ніби виточеними ратичками та ріжками, вигнутими, як молодий місяць, пустотливе і ласкаве. Саллі почувала себе невимовне щасливою і сміялася з кожного вибрику кізки так само весело й дзвінко, як діти. Вона вже навчилась доїти козу, і маленький Дік задоволене й жадібно смоктав з ріжка козине молоко, ба навіть ніби почав від нього наливатися, мов яблучко. Саллі охопив розпач, коли виявилось, що в неї нема молока; нестерпно боляче було дивитись, як напружується крихітний ротик, марно торсаючи її порожню грудь. Саллі обливалася слізьми і з гіркою безнадією дивилась на зморщене личко.

— Нічого, голубонько, не треба так побиватись, — втішала її місіс Моллой. — При такому житті, як у вас, та ще після хвороби — звідки йому взятися, тому молоку? А біді ми зарадимо, виросте ваш малюк і на козиному молоці… Є в мене дуже гарненька кізка — саме те, що йому треба…

Саллі розуміла, що й вона, і маленький Дік завдячують своїм життям місіс Моллой та її козі. А втім, кожен член сімейства Моллой вніс у це свою частку — всі вони допомагали вижити їй та її синові у ті перші тяжкі дні.

Які вони були добрі до неї! Тед Моллой схопився серед ночі, побіг до Сема