Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Вікі розмовляла зі мною ніби з дитиною, щоразу запитуючи: «Спробуємо?». От тільки мені не було прикро, навпаки, чомусь це викликало розчулення.

На мій непрофесійний погляд, нова зв'язка теж вийшла непогано. Під час танцю Вікі неймовірно граціозно рухала стегнами й коли ми, тримаючись за руки, перебували за крок один від одного, я спостерігав за нею.

«Якщо всі танцюють бачату так, як Вікторія, то в мене з'явився улюблений танець», — крутилося в моїй голові.

Розвернувшись до мене, Вікі тихенько поплескала в долоні й задоволено оголосила:

— Молодець, ти впорався.

— У мене чудовий учитель, — не стримуючи усмішки, підмітив я.

— Ми можемо проговорити всі рухи і цього разу спробувати рухатись у такт із музикою. Я принесу плеєр і буде краще чути. Та й інших не діставатиме пісня на повторі, — запропонувала Вікторія, зчепивши за спиною руки в замок.

Я помітив, що вона робила так часто, але поки не розгадав, з чим був пов'язаний цей жест.

— Згоден.

— Обличчям один до одного ми виконуємо по два приставні кроки праворуч і ліворуч. У цій же позиції по два приставні кроки вперед і назад, після чого я розвертаюся, — Вікі зробила паузу, спостерігаючи за моєю реакцією. — У позиції, коли я до тебе спиною, ми знову робимо по два кроки в різні боки і я знову повертаюся. Далі ми беремося за руки й робимо кроки назад, уперед, знову назад, а вперед робиш уже тільки ти і знову розвертаєш мене спиною до себе. У цій позиції ми робимо по два приставні кроки в різні боки. — Я кивнув, сигналізуючи, що зрозумів, і вона спитала: — Нести плеєр?

— Я сам візьму, якщо ти не проти, — запропонував я.

— Добре, давай сам, — усміхаючись, погодилася Вікі.

Прямуючи до колонок, я намагався не дивитися на всі боки, щоб не привертати до себе увагу. Але коли я вже йшов назад, мене таки помітив Джеймс і посміхнувся. Ця посмішка не обіцяла нічого доброго, але я все одно сподівався на краще.

— Ось, — підійшовши до Вікі, я простяг їй плеєр. — Я не вмикав, просто від'єднав від колонки.

— Ти б і не ввімкнув, там же пароль.

— Напевно, дата народження, — пожартував я.

— Правильно! Але ось тільки ти не знаєш дату, — Вікі повела бровою.

— А коли в тебе день народження?

Питання вирвалося раніше, ніж я встиг над ним подумати, але, зрештою, був радий, що так сталося.

— Дванадцятого квітня, — відповіла вона, набираючи пароль на плеєрі, а піднявши погляд на мене, спитала: — А в тебе?

Квітень? Це ж було трохи більше місяця тому.

— На День Незалежності.

— Четвертого липня? Це зовсім скоро, — здивувалася Вікторія, причому не від свята в той день.

— А дванадцяте квітня це зовсім недавно, — пожартував я в її манері.

Мені хотілося ще про щось спитати, але цього разу нічого не вирвалося.

— Так, ми матимемо тридцять секунд, щоб стати в позицію й підготуватися, — промовила Вікі, повертаючи розмову до завдання.

— Я потримаю, — знайомим басом пролунало ліворуч від нас.

Ми з Вікі одночасно повернулися в бік Джеймса, який стояв поруч і простягав руку для плеєра.

— Добре, — за мить зніяковівши, відповіла Вікторія.

— Ми не заважатимемо вам. Правда, Джеймсе? — сказала Джессіка.

Подумки я подякував дівчині, оскільки вона потягла друга подалі від нас і відволікла його якоюсь бесідою.

Я обернувся до Вікі й зустрів її милу усмішку.

— Спробуємо? — запропонувала вона.

— Спробуємо, — погодився я.

Знаючи, що мій друг зайнятий розмовою з Джесс, я міг не переживати, а просто танцювати з прекрасною дівчиною. Повністю зосередившись на Вікторії, я взяв її за талію і притягнув до себе, сильніше ніж до цього притискаючи до тіла. Вона була така маленька в моїх обіймах, що кожного разу серце мимоволі стискалося від розчулення. Вікі повернулася в бік Джессіки та попросила включити пісню спочатку та голосніше.

— Я рахуватиму і говоритиму, куди рухатися, але вести мене повинен ти, — сказала вона, звертаючись уже до мене.

— У нас усе вийде, — відповів я, більше переконуючи себе.

Вікі подивилася мені прямо в очі й так м'яко прошепотіла, що мені здалося, ніби я чую ніжність.

— Не сумніваюся.

Тільки коли ми почали рухатися, я усвідомив, що притискаю її надто сильно, наче вона може спурхнути з моїх рук. Від такого тісного контакту я виразніше відчував всю гнучкість Вікторії, яка, здавалося, зовсім не була проти моїх обіймів. Вона настільки граціозно рухалася, що кожен рух її стегон змушував моє серце хаотично битися, а подих збиватися. Коли Вікі розвернулася до мене спиною, я опустив руку на її стегно й мимоволі трохи стиснув його, відчуваючи, що хочу зробити так ще раз. Що хочу тісніше притиснути її спиною до себе і відчути, як неймовірно поєднуються вигини наших тіл.