Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Якщо чесно, я ніколи не страждав від браку жіночої уваги, щоб ось так ніяковіти перед Вікторією. Але зустрівшись із нею поглядами вчора, я відчув щось нове для себе та в собі. А коли вона першою заговорила, то раптом зрозумів, що ніяковію.

У нашій четвірці безнадійним романтиком завжди був Джейкоб, саме він вірив у кохання з першого погляду та іншу нісенітницю. Я ж, будучи реалістом, вважав, що почуття, які описують у книгах або показують у фільмах, не правдоподібні, а лише вигадка.

Але тепер...

Тепер у моєму животі літали справжнісінькі метелики! Напевно, саме так і називалося це незвичайне відчуття. При цьому я не мав уявлення, що думає про мене Вікі, але сподівався, що в мене шанс є. Адже в іншому випадку, навіщо їй другий вечір витрачати час на спілкування зі мною?

— Колись я навчатиму танцювати маленьких дівчаток та хлопчиків, — м'який голос Вікторії вирвав мене з роздумів і повернув у реальність.

— Колись будеш, а зараз у тебе дорослий учень із двома лівими ногами, — пожартував я, розпливаючись у безглуздій усмішці.

Вікі захихотіла і прикрила рота вільною рукою. До чого ж мила дівчина. Так і хотілося міцно обійняти та притиснути до себе. Вдихнути на повні груди її запах і почути, як стукає серце.

— Техніка нашого танцю полягає в чотирьох приставних кроках з акцентом на останній. — Вікторія вильнула стегном, показуючи, про що говорить. — Джоне, що ти взагалі знаєш про бачату? — поставивши порожню склянку на пісок, спитала вона.

Ось ми й повернулися до завдання та моєї нездатності нормально розмовляти. Теж прибравши склянку, я знизав плечима замість відповіді.

Вікі на секунду-другу задумалася, але, видно, зрозумівши щось чи згадавши, вона підійшла ближче й запитала:

— Добре, а що знаєш про танго?

— Це танець пристрасті?! — Мені стало ніяково від своєї тупості, що я навіть випростався, ніби відповідаю на запитання вчителя. — Здається, родом з Аргентини, якщо не помиляюся.

Власне, я видав усе, що зміг згадати. І коли вийшло менше, ніж просто мало, я зніяковів ще більше. Та і близькість Вікі зовсім не допомагала.

На мій подив, вона не розсміялася, а кивнула і зробила крок назустріч, дивлячись при цьому прямо в очі.

— Так ось, якщо танго — танець пристрасті, то бачата — це танець кохання. Закрита позиція та тісний контакт із партнером — це основне положення в танці. — Зробивши паузу, Вікі раптом стала впритул і поклала руки мені на плечі. — Партнер має дві точки контролю партнерки під час танцю.

— Це вже урок? — сівшим голосом спитав я, не знаючи, куди подіти руки, очі і взагалі всього себе.

Але Вікторія немовби не почула питання, продовжуючи пояснювати:

— Перша точка контролю — це внутрішня частина таза партнерки, яка щільно притиснута до правої ноги партнера.

Сказавши це, Вікі притулилася до мене всім тілом і злегка поворухнула правою ногою, щільно притиснутою до моєї теж правої. Я ж у той момент ніби як перестав дихати і, цілком можливо, що назавжди проковтнув язика.

— Друга точка контролю — це кисть партнера, яка має знаходитися приблизно в районі попереку та контролювати напрямок партнерки.

Вікторія взяла мене за руку і, завівши собі за спинку, залишила на попереку. Потім вона взяла другу і сплела наші пальці. Моє серце, яке й так билося нерівно, кілька разів спіткнулося, а потім прискорилося, ніби беручи участь у марафоні, де головний приз — ковток повітря.

— Бачату танцюють на дуже близькій відстані в міцних обіймах, — понизивши голос майже до шепоту, продовжувала Вікі. — Суть танцю — це тісний контакт із партнером, тому якихось поворотів мало, а сам танець виглядає досить сексуально.

Ця мила й гарна дівчина буквально притискалася до мене, а я просто застиг не в змозі хоч щось сказати. Наче втративши здатність говорити, стояв і не відривав очей від її обличчя. Напевно вона знала, яку неймовірну сексуальність має. Точно знала, як інакше.

Можливо, помітивши моє заціпеніння, Вікторія трохи відсторонилася й запитала:

— Все нормально?

У відповідь я лише кивнув, не в змозі впоратися із собою.

— Впевнений? — не вгавала вона, уважно вдивляючись у моє обличчя.

— Д-да, усе н-нормально.

От лайно, тепер я ще й заїкався.

Вікі вдала, що не помітила цього і продовжила говорити про танець:

— Нам треба розучити та станцювати зв'язку приблизно на пів хвилини.

Схоже, вона серйозно сприйняла завдання, отримане від Джесс. З нас двох Вікі була саме тверезомислячою людиною, яка приймає всі важливі рішення й каже, що робити.

— Тридцять секунд?

«Господи, Джоне, краще не відкривай рота», — подумки лаяв я себе за суперідіотське питання.

— Це приблизно. Ми ж зійшлися з дівчатами на тому, що станцюємо тільки під приспів, — сказавши це Вікі знову підійшла до мене і, взявши за руки, додала: — Гей, вони нам ще заздрити будуть.

У відповідь я лише усміхнувся. Мені потрібно було дуже постаратися. Я не те що мусив, а навіть хотів це зробити.