ВДВ (Великий Дружній Велетень) - Роальд Даль
— Жахітиння! — скривився ВДВ. — І як тобі не сороміцько.
— Інші велетні чкурнуть гасати в Шкотляндію за малими шкотляриками, — додав Кровопопивач. — Я теж любити шкотляндські шкотлярики. Вони смачно пахнути книжовками і чорнилками. Може, я ще передумати і теж гайнути з ними в Шкотляндію.
— Ти просто бридкогидник! — обурився ВДВ.
— А ти ганьбарик усіх велетнів! — заревів Кровопопивач. — Тобі не місце серед нас! Ти шмакодявний недомірок! Пискна курдуплянка! Ти... глюкавий шпурдель!
З цими словами Кровопопивач вискочив з печери. ВДВ підбіг до виходу і швидко затулив його каменюкою.
— Софі, — прошепотів він. — Софі, де ти, Софі?
Софія визирнула з-під поли його плаща.
— Я тут, — сказала вона.
ВДВ обережно її підняв і поклав на долоню.
— Я такий радий, що ти жива й стрибулькава! — зрадів він.
— Я була в його пащеці, — повідомила Софія.
— Де? — отетерів ВДВ.
Софія розповіла йому, що з нею сталося.
— То я вмовляти його їсти ойгірок, а ти весьтойчасно бути там усередульці! — забідкався ВДВ.
— Було не надто приємно, — зізналася Софія.
— Бідолашнова скрампулька! — вигукнув ВДВ. — Ти тільки глянь на себе — ти ж уся забрудькана ойгірком!
І він почав старанно її відчищати.
— Тепер я ще дужче ненавиджу цих велетнів, — сказав він. — Ти знати, про що я мрію?
— Про що? — поцікавилася Софія.
— Я хотіти їх всіх замантачити, щоб вони всі позникували.
— Я б дуже хотіла вам допомогти, — мовила Софія. — Спробую щось придумати.
Шумбурбулька і свистопурки
Софія не тільки вельми зголодніла, а й відчула неймовірну спрагу. Вдома вона б уже давно поснідала.
— А ви впевнені, що тут, окрім цих противнючих ойгірків, більше нічого немає? — запитала вона.
— Нема ані крихітульки, — відповів Великий Дружній Велетень.
— Тоді дайте мені, будь ласка, води, — попросила вона.
— Води? — перепитав, нахмуривши чоло, ВДВ. — А що таке вода?
— Те, що ми п’ємо, — відповіла Софія. — А що ви п’єте?
— Шумбурбульку! Всі велетні п’ють шумбурбульку, — сповістив ВДВ.
— Це теж така гидота, як ойгірки? — спитала Софія.
— Гидота?! — вигукнув ВДВ. — Аж ніяк! Шумбурбулька солодкішна й сливественна!
Він скочив зі стільця, підійшов до другої височенної шафи, відчинив її і вийняв звідти скляну двометрову пляшку, до половини наповнену рідиною блідо-зеленого кольору.
— Це шумбурбулька! — оголосив він, гордовито підносячи її високо вгору, немовби там було коштовне шампанське. — Розкішлива шипуча шумбурбулька! — крикнув він.
Він потрусив пляшку, і зелена рідина почала шалено пінитися.
— Погляньте! Вона піниться неправильної — вигукнула Софія.
І справді. Бульбашки, замість того, щоб підніматися вгору, опускалися вниз і лускалися на дні, від чого там утворилася шипуча блідо-зелена піна.
— Що то означати неправильної — оторопів ВДВ.
— У наших шипучих напоях, — пояснила Софія, — бульбашки завжди піднімаються вгору і там лускають.
— Угору — це й бути неправильної — вигукнув ВДВ. — Бульбашки ніколиво не йти вгору! Я ще ніколиво в животі не чувати таку несусвітню ахенітницю!
— Чому? — запитала Софія.
— Ти мене питати чому?! — заволав ВДВ, розмахуючи величезною пляшкою, неначе диригентською паличкою.
— Невже ти не розуміти, як ти папужно спотикаєшся, коли кажеш, що бульбашки шипіти вгору, а не вниз? Це несусвітня помиливка, щоб бульбашки летіти вгору! І якщо ти не бачувати чому, то в твоїй голові самі жабурястики!
— А чому бульбашки не повинні підніматися вгору? — спитала Софія.
— Зараз пояснювати, — відповів ВДВ. — Але спочатку скажи, як називатися ваша шумбурбулька?
— Є кока-кола, є пепсі-кола... Ну, й багато інших, — пояснила Софія.
— І всі бульбашки йти вгору?
— Так, угору, — підтвердила Софія.
— Це катастропа! — розпачливо вигукнув ВДВ. — Вгорішні бульбашки — це катастропна какоклізма!
— Чи не могли б ви, будьте ласкаві, пояснити, чому? — попросила Софія.
— Якщо ти уважняво слухуватимеш, я спробувати пояснити, — сказав ВДВ. — Але в твоїй голові стільки жабурястиків, що я сумніватися, чи ти взагалі второпіпати.
— Я спробую, — терпляче озвалася Софія.
— Ну, тоді слухувай. Коли ви п’єте вашу кваку-колу, вона потрапляти прямо у твій живіт. Я правий? Чи лівий?
— Ви праві, — погодилася Софія.
— І бульбашки теж іти прямо в живіт. Правий чи лівий?
— Ви знову праві, — підтвердила Софія.
— І ці бульбашки шипучати вгору?
— Звичайно, — сказала Софія.
— А це означати, — вів далі ВДВ, — що всі вони шипучатимуть вгору твоїм горлостаєм і вилітатимуть з рота, і тоді в тебе буде пучна блюврижка!
— Буває й таке, — погодилася Софія. — Але що жахливого в тому, коли іноді станеться відрижка? Це навіть кумедно.
— Блюврижка бридогидна, — скривився ВДВ. — Ми, велетні, ніколиво її не робити.
— Ну, а цей ваш напій, — мовила Софія, — забула, як він називається...
— Шумбурбулька, — підказав ВДВ.
— Ось ця ваша шумбурбулька, — сказала Софія. — Якщо ви її п’єте і бульбашки йдуть униз, то результат буде ще гірший.
— А чого це гіршіший? — спохмурнів ВДВ.
— Тому що, — трохи почервоніла Софія, — якщо вони йдуть униз, а не вгору, то мусять виходити з іншого місця, і звук від того набагато голосніший і непристойніший.
— Свистопурк?! — засяяв від радості ВДВ. — О, свистопурк!.. Ми, велетні, весьчасно свистопуркати! Свистопурки — це ознака щастя. Музика для наших вухачок! Невже ти хочеш сказати, що у вас свистопуркання небздозволене?
— Просто це вважається страшенно некультурним, — пояснила Софія.
— Але ж іноді ви свистопуркаєте, хіба ні? — запитав ВДВ.
— Та всі свистопуркають, як ви це називаєте, — сказала Софія. — Свистопуркають королі й королеви. Свистопуркають президенти. Свистопуркають кінозірки й маленькі немовлята. Просто там, звідки я, говорити про це вважається непристойним.
— Яке бегемотство! — вигукнув ВДВ. — Якщо всі свистопуркають, то чому про це не говорити? Ось зараз ми ковтнемо моєї
