ВДВ (Великий Дружній Велетень) - Роальд Даль

— Жахітиння! — скривився ВДВ. — І як тобі не сороміцько.

— Інші велетні чкурнуть гасати в Шкотляндію за малими шкотляриками, — додав Кровопопивач. — Я теж любити шкотляндські шкотлярики. Вони смачно пахнути книжовками і чорнилками. Може, я ще передумати і теж гайнути з ними в Шкотляндію.

— Ти просто бридкогидник! — обурився ВДВ.

— А ти ганьбарик усіх велетнів! — заревів Кровопопивач. — Тобі не місце серед нас! Ти шмакодявний недомірок! Пискна курдуплянка! Ти... глюкавий шпурдель!

З цими словами Кровопопивач вискочив з печери. ВДВ підбіг до виходу і швидко затулив його каменюкою.

— Софі, — прошепотів він. — Софі, де ти, Софі?

Софія визирнула з-під поли його плаща.

— Я тут, — сказала вона.

ВДВ обережно її підняв і поклав на долоню.

— Я такий радий, що ти жива й стрибулькава! — зрадів він.

— Я була в його пащеці, — повідомила Софія.

— Де? — отетерів ВДВ.

Софія розповіла йому, що з нею сталося.

— То я вмовляти його їсти ойгірок, а ти весьтойчасно бути там усередульці! — забідкався ВДВ.

— Було не надто приємно, — зізналася Софія.

— Бідолашнова скрампулька! — вигукнув ВДВ. — Ти тільки глянь на себе — ти ж уся забрудькана ойгірком!

І він почав старанно її відчищати.

— Тепер я ще дужче ненавиджу цих велетнів, — сказав він. — Ти знати, про що я мрію?

— Про що? — поцікавилася Софія.

— Я хотіти їх всіх замантачити, щоб вони всі позникували.

— Я б дуже хотіла вам допомогти, — мовила Софія. — Спробую щось придумати.

Шумбурбулька і свистопурки 

Софія не тільки вельми зголодніла, а й відчула неймовірну спрагу. Вдома вона б уже давно поснідала.

— А ви впевнені, що тут, окрім цих противнючих ойгірків, більше нічого немає? — запитала вона.

— Нема ані крихітульки, — відповів Великий Дружній Велетень.

— Тоді дайте мені, будь ласка, води, — попросила вона.

— Води? — перепитав, нахмуривши чоло, ВДВ. — А що таке вода?

— Те, що ми п’ємо, — відповіла Софія. — А що ви п’єте?

— Шумбурбульку! Всі велетні п’ють шумбурбульку, — сповістив ВДВ.

— Це теж така гидота, як ойгірки? — спитала Софія.

— Гидота?! — вигукнув ВДВ. — Аж ніяк! Шумбурбулька солодкішна й сливественна!

Він скочив зі стільця, підійшов до другої височенної шафи, відчинив її і вийняв звідти скляну двометрову пляшку, до половини наповнену рідиною блідо-зеленого кольору.

— Це шумбурбулька! — оголосив він, гордовито підносячи її високо вгору, немовби там було коштовне шампанське. — Розкішлива шипуча шумбурбулька! — крикнув він.

Він потрусив пляшку, і зелена рідина почала шалено пінитися.

— Погляньте! Вона піниться неправильної — вигукнула Софія.

І справді. Бульбашки, замість того, щоб підніматися вгору, опускалися вниз і лускалися на дні, від чого там утворилася шипуча блідо-зелена піна.

— Що то означати неправильної — оторопів ВДВ.

— У наших шипучих напоях, — пояснила Софія, — бульбашки завжди піднімаються вгору і там лускають.

— Угору — це й бути неправильної — вигукнув ВДВ. — Бульбашки ніколиво не йти вгору! Я ще ніколиво в животі не чувати таку несусвітню ахенітницю!

— Чому? — запитала Софія.

— Ти мене питати чому?! — заволав ВДВ, розмахуючи величезною пляшкою, неначе диригентською паличкою.

— Невже ти не розуміти, як ти папужно спотикаєшся, коли кажеш, що бульбашки шипіти вгору, а не вниз? Це несусвітня помиливка, щоб бульбашки летіти вгору! І якщо ти не бачувати чому, то в твоїй голові самі жабурястики!

— А чому бульбашки не повинні підніматися вгору? — спитала Софія.

— Зараз пояснювати, — відповів ВДВ. — Але спочатку скажи, як називатися ваша шумбурбулька?

— Є кока-кола, є пепсі-кола... Ну, й багато інших, — пояснила Софія.

— І всі бульбашки йти вгору?

— Так, угору, — підтвердила Софія.

— Це катастропа! — розпачливо вигукнув ВДВ. — Вгорішні бульбашки — це катастропна какоклізма!

— Чи не могли б ви, будьте ласкаві, пояснити, чому? — попросила Софія.

— Якщо ти уважняво слухуватимеш, я спробувати пояснити, — сказав ВДВ. — Але в твоїй голові стільки жабурястиків, що я сумніватися, чи ти взагалі второпіпати.

— Я спробую, — терпляче озвалася Софія.

— Ну, тоді слухувай. Коли ви п’єте вашу кваку-колу, вона потрапляти прямо у твій живіт. Я правий? Чи лівий?

— Ви праві, — погодилася Софія.

— І бульбашки теж іти прямо в живіт. Правий чи лівий?

— Ви знову праві, — підтвердила Софія.

— І ці бульбашки шипучати вгору?

— Звичайно, — сказала Софія.

— А це означати, — вів далі ВДВ, — що всі вони шипучатимуть вгору твоїм горлостаєм і вилітатимуть з рота, і тоді в тебе буде пучна блюврижка!

— Буває й таке, — погодилася Софія. — Але що жахливого в тому, коли іноді станеться відрижка? Це навіть кумедно.

— Блюврижка бридогидна, — скривився ВДВ. — Ми, велетні, ніколиво її не робити.

— Ну, а цей ваш напій, — мовила Софія, — забула, як він називається...

— Шумбурбулька, — підказав ВДВ.

— Ось ця ваша шумбурбулька, — сказала Софія. — Якщо ви її п’єте і бульбашки йдуть униз, то результат буде ще гірший.

— А чого це гіршіший? — спохмурнів ВДВ.

— Тому що, — трохи почервоніла Софія, — якщо вони йдуть униз, а не вгору, то мусять виходити з іншого місця, і звук від того набагато голосніший і непристойніший.

— Свистопурк?! — засяяв від радості ВДВ. — О, свистопурк!.. Ми, велетні, весьчасно свистопуркати! Свистопурки — це ознака щастя. Музика для наших вухачок! Невже ти хочеш сказати, що у вас свистопуркання небздозволене?

— Просто це вважається страшенно некультурним, — пояснила Софія.

— Але ж іноді ви свистопуркаєте, хіба ні? — запитав ВДВ.

— Та всі свистопуркають, як ви це називаєте, — сказала Софія. — Свистопуркають королі й королеви. Свистопуркають президенти. Свистопуркають кінозірки й маленькі немовлята. Просто там, звідки я, говорити про це вважається непристойним.

— Яке бегемотство! — вигукнув ВДВ. — Якщо всі свистопуркають, то чому про це не говорити? Ось зараз ми ковтнемо моєї