ВДВ (Великий Дружній Велетень) - Роальд Даль

Не обійшлося і без неприємностей. Одного разу якихось троє дурнів, випивши за обідом забагато пива, вирішили перелізти через високий паркан довкола котлована і, звичайно, звалилися вниз. Велетні захоплено загорлали, а потім звідти долинув хрускіт кісток.

Головний доглядач одразу повісив на паркані велику табличку: «ГОДУВАТИ ВЕЛЕТНІВ ЗАБОРОНЕНО». Після цього жодних нещасних випадків більше не траплялося.

ВДВ висловив бажання навчитися правильно говорити, і Софія, що любила його, як батька, добровільно зголосилася давати йому щодня уроки мови. Вона навіть навчила його писати слова і речення. ВДВ виявився дуже сумлінним і кмітливим учнем. Він став завзятим читачем і у вільний час його важко було відірвати від книжки. Він перечитав усього Чарльза Діккенса (якого вже не називав Далом Чікензом), усього Шекспіра і тисячі інших книжок. Він також почав писати нариси про своє минуле. Коли Софія прочитала один з них, вона сказала:

— Це дуже цікаво. Гадаю, колись ви зможете стати справжнім письменником.

— Ой, я так цього хотів би! — вигукнув ВДВ. — Думаєш, я зможу?

— Я впевнена в цьому, — відповіла Софія. — Чому б вам не написати книжку про нас із вами?

— Дуже добре, — сказав ВДВ. — Я спробую.

Так він і зробив. Він доволі багато над нею працював і врешті дописав книжку до кінця. Спочатку він сором’язливо показав її королеві. Королева прочитала книжку вголос своїм онукам, а тоді сказала:

— Я думаю, що цю книжку варто надрукувати і видати, щоб її могли прочитати й інші діти.

Усе було залагоджено, але Великий Дружній Велетень був дуже скромний і не захотів видавати її під власним іменем. Для цього він скористався зовсім іншим ім’ям.

Ну, добре, скажете ви, але де ж ця книга, що її написав ВДВ?

Та ж ось вона, перед вами. Ви щойно її прочитали.

Роальд Дал

Народився 13 вересня 1916 року в Ландаффі (Вельс) у родині норвежців. Дитинство минуло в Англії. У нього було три сестри — Астрі, Алхільд і Ельза. Вдома зі своїми батьками та сестрами Роальд спілкувався норвезькою мовою. 1920 року, коли йому було три роки, померла його 7-річна сестричка Астрі, а через місяць, у 57-річному віці, помер батько, який займався риболовлею в Антарктиці. Мати Роальда вирішила не повертатися в Норвегію до родичів, а переїхала до Англії, адже покійний Роальдів батько мріяв, щоб діти навчалися в Англії.

Роальд навчався у кількох школах, а також у пансіоні для хлопчиків Святого Петра. Він був чудовим спортсменом, капітаном шкільної футбольної команди, захоплювався фотографією. Після школи працював на шоколадній фабриці (цей досвід знадобився йому згодом для написання повісті «Чарлі і шоколадна фабрика»). 18-річним юнаком Роальд Дал вирушив до Африки, де працював у нафтовій компанії «Шелл», зокрема в Танзанії.

З початком Другої світової війни служить пілотом Королівського військово-повітряного флоту у Кенії, потім — в Іраку, де стає пілотом-офіцером. Згодом його переводять до Єгипту. Під час одного з польотів над пустелею він мало не загинув. Брав участь у боях у небі Лівії, Сирії, Греції. Війну Дал закінчив у чині полковника.

Писати почав з 1942 року. Його перший твір — «Падіння над Лівією» («Шматок торта»). Ця історія про аварію в Єгипті, за яку вашинґтонська «Вечірня суботня газета» заплатила йому 900 доларів, стала поштовхом до його подальшої письменницької праці.

Після війни Роальд Дал цілком присвячує себе творчості. Він писав оповідання, повісті, п’єси — як для дорослих (переважно оповідання в стилі «нуар»), так і для дітей.

1953 року Дал одружився з американською акторкою Патрисією Ніл (майбутньою володаркою «Оскара»). У них народилося п’ятеро дітей: Олівія (померла у 7-річному віці), Тесса, Тео, Офелія та Люсі.

1960 року, мешкаючи з родиною в Англії, продовжує писати твори для дітей. Такі його знамениті повісті, як «Джеймс і гігантський персик» (1961), «Чарлі і шоколадна фабрика» (1964), «ВДВ» (1982), «Матильда» (1988) та інші принесли йому світову славу. «Я пишу лише про те, що забиває дух або смішить. Діти знають, що я завжди на їхньому боці», — ці слова письменника дуже точно відображають характер його творчості. До речі, у кабінеті Роальда Дала не було письмового столу — Дал завжди писав олівцем, поклавши блокнот на коліна і підклавши під нього стос картону.

Дал помер 23 листопада 1990 року у себе вдома у Букінґам-ширі (Англія). 13 вересня офіційно визнано днем Роальда Дала.

Історію про Великого Дружнього Велетня Дал придумав для своїх дітей та онуків. Подібно до ВДВ, письменник, бувало, приставляв увечері драбину, забирався по ній до вікон другого поверху і ворушив шторами в кімнатах дітей, а потім і онуків, просовуючи у вікна бамбукову тростину, мовби вдмухуючи сни до їхніх спалень.

Приятельку ВДВ Софію названо на честь Далової внучки Софі. А ВДВ має багато спільних рис із самим письменником, який теж був доволі високим (1 м 98 см), мрійливим і добрим.

Популярність творів Р. Дала продовжує зростати. Вигадливими і неймовірно веселими книгами класика англійської літератури зачитуються діти й дорослі у всьому світі. До списку «200 найкращих книг за версією ВВС» увійшло 9 (!) книжок Роальда Дала. Щоб дізнатися більше про Р. Дала та його творчість, відвідайте його офіційну інтернет-сторінку: www.roalddahl.com