ВДВ (Великий Дружній Велетень) - Роальд Даль
— Бідолаховий поросявчик щокожного дня казати те саме, — зауважив на це ВДВ. — Він казати: «Я ніколиво не причиняти людині зла — чому ж вона хотіти мене їсти?»
— Ой, лишенько! — зойкнула Софія.
— Людські створінькала робити правила, які підходять їм самим, — вів далі ВДВ. — Але ці правила не підходять малим поросявчикам. Я правий чи лівий?
— Правий, — зітхнула Софія.
— Велетні також робити правила. Їхні правила не підходять людським створінькалам. Усі вигадують свої правила, які підходять лише їм.
— Але ж вам теж не подобається, що ці кровожерливі велетні щоночі поїдають людей?
— Не подобається — рішуче підтвердив ВДВ. — Один правий — це не два лівих. Тобі зручняво у моїй кишені?
— Нормально, — відповіла Софія.
Зненацька ВДВ знову набрав шалену швидкість, стрімко просуваючись уперед велетенськими стрибками. Пейзаж довкола знову став розмитий, і Софія мусила сховатися в кишеню від скаженого вітру, щоб залишитися з головою на плечах. Вона згорнулася там клубочком, слухаючи ураганний свист вітру, що вривався крізь дірку в кишені, шаліючи, немов тайфун.
Але цього разу ВДВ не надто довго утримував шалену швидкість. Здавалося, ніби він долав якісь страшні перешкоди: гірські вершини, океан або пустелю.
Проминувши їх, він знову сповільнив швидкість до свого нормального бігу, тож Софія мала нарешті змогу вистромити з кишені голову й роздивитися довкола.
Вона відразу зауважила, що тепер вони опинилися в якійсь дуже блідій країні. Сонце зникло за імлистою пеленою. Повітря з кожною хвилиною ставало дедалі прохолоднішим. Ніде не виднілося ані деревця. Здавалося, тут не існує жодного кольору. Туман щохвилини густішав. Стало ще холодніше, а все довкола цілковито поблякло.
Вони опинилися в країні примарних туманів і випарів. Під ногами росла мовби якась трава; але вона чомусь не була зеленою, а попелясто-сірою. Довкола не було видно жодної живої істоти і не чулося ніяких звуків, окрім м’якого гупання кроків Великого Дружнього Велетня, що стрибасто пробивався крізь мряку.
Зненацька він спинився.
— Нарешті ми тут! — оголосив він.
Він нахилився, вийняв Софію з кишені й поставив на землю.
Дівчинка ще й досі була боса і в нічній сорочці. Софія, тремтячи, зіщулилась і роззирнулася на вируючі тумани і випари.
— Де ми? — запитала вона.
— У Країні Сонів, — відповів ВДВ. — Тут починаються усі сони.
Сонолови
Великий Дружній Велетень поставив на землю валізу і нахилився так низько, що його обличчя опинилося на одному рівні з личком Софії.
— Відтеперно ми сидіти тихусі-тихусі, як манюні мишастики, — прошепотів він.
Софія кивнула головою. Її цілковито огорнуло туманом. Щічки від цього стали вологі, а на волоссі заіскрилися крапельки роси.
Великий Дружній Велетень відчинив валізу і взяв з неї кілька порожніх скляних банок. Поставив їх на землю, відкрутив покришки і випростався на увесь зріст. Його голова була тепер аж десь угорі. Вона то зникала серед вируючої мряки, то знову з неї вигулькувала. У правій руці він тримав свій довжелезний сачок.
Софія, дивлячись угору, побачила, як закрутилися його вуха. Вони мовби відокремилися від голови і легенько розгойдувались.
Раптом ВДВ подався вперед, високо підстрибнув і спритно змахнув сачком, розтинаючи мряку.
— Піймав! — крикнув він. — Баночку! Баночку! Хутко-хуткісімо!
Софія підняла банку і простягла її велетню. ВДВ опустив сачок і обережно переклав із сачка в банку щось абсолютно невидиме. Кинув сачок на землю і спритно накрив банку долонею.
— Покришку! — прошепотів він. — Хуткісімо!
Софія простягла йому покришку і він міцно її закрутив. ВДВ був надзвичайно збуджений. Він приклав банку до вуха й уважно прислухався.
— Це ляльний кліпунчик! — прошепотів він тремтячим від хвилювання голосом. — Це... це... це... це навіть ліпшіше. Це візіяна! Це золотиста візіяна!
Софія оторопіло дивилася на нього.
— Ой боже-дайбоже! — захоплено промовив він, тримаючи перед собою банку. — Ох і пощастивить якомусь мовлятку, коли я вдмухнути цей чудесенний сон до його спаленьки!
— Це справді гарний сон? — поцікавилася Софія.
— Гарний сон?! — заволав він. — Та це ж золота візіяна! Я не часто його ловити! — Він простяг Софії банку і сказав: — А тепер завмри, як морська сплюхавочка. Гадаю, нині можна спіймати цілий рій візіянок. І прошу тебе: не дихвай. Від тебе страшно багато шумовиння.
— Але ж я не ворухнула жодним м’язом, — обурилася Софія.
— І не кулькай, — різко урвав її ВДВ.
І знову він випростався в тумані, наготувавши сачок. Запала мертва тиша. Очікування, прислуховування... Аж раптом з несподіваною спритністю він знову підстрибнув і змахнув сачком.
— Другу баночку! — крикнув він. — Хутко-хуткісімо!
Коли й другий сон було надійно сховано під покришкою в баночці, ВДВ приклав її до вуха.
— Ой, ні!!! — вигукнув він. — Краще б мені вечерювати блохастими личинками і колорадськими бзяками!
— Що трапилось? — здивувалася Софія.
— Жахомастик! — залементував він з болем і обуренням. — Ой-йо-йой, рятуйте наші груші! — бідкався ВДВ. — І не введіть у конюшину! Чорти-його-цяцька!
— Що ви маєте на увазі?! — розгубилася Софія, бо ВДВ з кожною миттю ставав дедалі стурбованіший.
— Ой, гамселяйте мої очкуляри! — волав він, розмахуючи банкою. — Я долати такий шлях, щоб упіймати золотаві сони, і що ж я зловляти?
— А що ви зловили? — запитала Софія.
— Я зловляти жахомахнющого жахомастика! — вигукнув він. — Це не просто поганючий сон! Це гіршіше! Це кошмаріон!
— Ой, божечку! — забідкалася Софія. — І що ж ви з ним зробите?
— Я ніколи-преніколи його не випускати! — крикнув ВДВ. — Бо інакше якесь бідолашнове мовлятко може побачити найщуренніший кошмаріон! Це дуже-байдуже безнепечно! Я його вибухну, як тільки ми вернутися до додоми!
— Кошмари — це найгірше, — погодилася Софія. — Колись я прокинулася від нього в холодному поту.
— Після жахомастика ти прокидатися в крижаному верещанні, аж зуби ставають дибки! Від нього кров у жилах замерзувати, як бурульки, а шкіра злізати на підлогу і повзувати повзиками!
— То він аж такий поганий?
— Гіршіше нема! — заволав ВДВ. — Це натуральний куцюрюбен!
— Ви ж казали, що це жахомастик, — нагадала Софія.
— Так, це жахомастик, але це ще й куцюрюбен і кльоц! Трійко в одному! — сказав
