Білі зуби - Зеді Сміт

— Ну так. Тоді чому він схиблює? Чому?

— Особисто я думаю, що єдиним поясненням тут може бути несправність рушниці.

— Так… може бути. Але можливо, було ще щось. Може, друзі підбурювали його вийти і зчинити сварку, знаєш, як то можуть когось підбурити. А він, може, і не хтів першим нікого вбивати, сам знаєш. То він прикинувся п’яним, щоб його друзі з бараку подумали, що він схибив.

— Це найідіотськіша теорія, яку я будь-коли чув, — зітхнув Самад; тим часом секундна стрілка заляпаного жовтком годинника Мікі почала відрахунок останніх тридцяти секунд до нового року. — Тільки ти міг таке вигадати. Це абсурд.

— Чому?

— Чому? Арчібальде, ці англійці, ці капітани гірсеї, гейвлоки і решта, — та кожен індієць вважав їх своїми смертельними ворогами. Чому б він мав рятувати життя тим, кого ненавидів?

— Може, він просто не міг вбити. Може, він був не такою людиною.

— Ти справді віриш, що бувають такі люди, які вбивають, а бувають такі, які не вбивають?

— Можливо, Семе, можливо, ні.

— Ти говориш, як моя дружина, — застогнав Самад, вимакуючи хлібом залишки жовтка. — Я тобі щось скажу, Арчібальде. Людина є людина. Якщо її родина під загрозою, якщо її життя зруйноване, якщо її світ розвалюється на очах — кожен уб’є. Не схибить. Не дасть без боротьби новому порядку проїхатися по своєму життю. Знайдуться люди, яких він вбиватиме.

— І знайдуться люди, яких він рятуватиме, — сказав Арчі Джонс із такою загадковою посмішкою, яку Самад ніколи не уявив би собі на цьому пухкому, прив’ялому обличчі. — Можеш мені повірити.

— П’ять! Чотири! Три! Два! Один! Ямайка Айрі! — вигукнули Дензел і Кларенс, підняли гарячу ірландську каву і відсалютували нею одне одному; по тому вони одразу ж повернулися до своєї дев’ятої партії в доміно.

— ЩАСЛИВОГО НАХРІН НОВОГО РОКУ! — заволав Мікі з-за стійки.

У цьому світі, викуваному із залізних причин і наслідків, — чи могло таємне хвилювання, до якого я їх змусив, не вплинути на їхні долі?

В Айриних снах почав з’являтися ліхтар, що стояв десь посередині дороги від будинку Джонсів до школи Ґленард Оак Компрегенсів. Навіть не сам стовп, а маленьке друковане оголошення, приклеєне до того стовпа:

Схудніть і заробіть на цьому тел. 08155 6752

А Айрі Джонс у свої шістнадцять була чималенькою. Європейські пропорції Клари вирішили пропустити Айрине покоління, і мала успадкувала натомість бабин потужний ямайський кістяк, щедро вгодований ананасами, манго і гуавами; вона була масивною: великі цицьки, велика дупа, великі стегна, великі зуби. Вона мала тринадцять стоунів[5] у тілі і тринадцять фунтів про запас. Заледве рухаючись у бік школи, з ротом, напханим булочкою, і з запасною шиною в руках, Айрі знала на всі сто відсотків, що ця рекламка промовляє саме до неї. Промовляє до неї. ЗНИЖУЙТЕ ВАГУ (написано в оголошенні) І ЗАРОБІТЬ НА ЦЬОМУ. Ви, ви, ви, міс Джонс, із вашою особливою манерою тримати руки і з вашим кардиганом, звуженим на задниці (вічна загадка: як приховати ці неймовірні розміри ямайської дупи?), з вашими трусами для втягнення живота і ліфчиком для зменшення грудей, з вашим прискіпливо дібраним лайкровим корсетом — похвальною відповіддю дев’яностих на застарілий китовий вус — із усіма вашими еластичними втяжками. Вона відчувала: рекламка зверталася до неї. Але вона не зовсім розуміла, що малося на увазі. Про що ми тут говорили? Про спонсорство заради стрункості? Про рівень зарплати струнких людей? Чи щось ще більш якобінське, бридкий виплід якогось віллесденського Шейлока, фунт плоті за фунт золота: м’ясо за гроші?

Швидкий погляд. Навскоси. Колись вона пройдеться шкільним подвір’ям із загадковими літерами оголошення, написаними крейдою на коричневих виступах її тіла, у його впадинах (простір для книжок, чашок чаю, кошиків або, більш доцільно, дітей, сумок із фруктами, відер води), впадинах, спроектованих іноземною генетикою, іноземним кліматом. А потім вона здійснюватиме мрію спонсорського схуднення: буде стукати в кожні двері, озброєна дощечкою для писання, вся залита сонцем, вона намагатиметься переконати старих дядьків скинути-дюйм-отримати-фунт. А що у гіршому випадку? Віддирати м’яку, побілілу плоть і пакувати її у ці фігурні старі пляшки з-під кóли; вона носитиме їх у крамничку на розі та кластиме на прилавок; а Міллат буде власником крамнички в бандані та футболці з трикутним вирізом, він забиратиме пляшки, неохоче відкриваючи касу скривавленими руками і видаючи їй гроші. Трохи карибської плоті за англійські копійки.

Айрі Джонс просто божеволіла за схудненням. Якось її мати, стурбована тим, що з нею відбувається, впіймала її біля дверей, поклала руку на незліченні корсетні вироби Айрі і спитала:

— Та що сталося з тобою? Що це ти, на Бога, натягуєш на себе? Як ти в цьому можеш дихати? Айрі, дівчинко моя, ти гарна — просто ти збудована, як усі чесні Бовдени, — невже ти не бачиш, що ти гарна?

Але Айрі не бачила, що вона гарна. Перед нею була Англія — гігантське дзеркало, і в цьому дзеркалі її, Айрі, відображення не було. Чужа в чужій землі.

Жахіття і сни наяву, в автобусі, у ванні, у класі. До. Після. До. Після. До. Після. Мантра залежного наркомана, це засмоктувало Айрі; вона не хотіла коритися