Пірат - Гарольд Роббінс

Вона підвела голову. Її очі сяяли.

— Мабуть, устигну.

— Гаразд, тоді — гайда. Мені треба працювати.

Вона підвелася із стільця і обняла його.

— Дякую, тату.

Він легенько поцілував її в лоба.

— Не треба дякувати мені. Врешті-решт, я твій батько, чи не так?

Вона стояла у дверях кав'ярні, обводячи поглядом столи. Приміщення було майже порожнє, лише декілька конторських службовців посьорбували свою вранішню каву, перед тим як податися до роботи. Вона позирнула на свого годинника. Одинадцята. Вони мусять прибути сюди з хвилини на хвилину. Вона підійшла до столика і сіла.

Тієї ж миті з'явився кельнер.

— Qui, mademoiselle?[32]

— Coca avec citron[33].

Він приніс напій і відійшов. Вона запалила сигарету, пригубила напій. Він був солодкий. Не такий солодкий, як кока-кола в Лівані, та солодший за французький, хоча і подавався на французький кшталт. Зверху плавав один шматочок льоду, якого було недостатньо, щоб охолодити напій, хіба що будеш відсьорбувати рідину біля нього.

У дверях з'явилися два молодики і молода жінка. Вони були одягнені майже так, як і вона: в джинси, сорочки та жакети. Вона помахала їм, вони підійшли до її столу і сіли. Знову з'явився кельнер. За хвилину він приніс їм каву і відійшов геть.

Вони очікуючи дивилися на неї. Вона мовчки дивилася на них. Зрештою поклала сигарету і підняла два пальці, склавши їх знаком «V» — перемога.

На обличчях інших розцвіли посмішки.

— Пройшло добре? — спитала жінка англійською мовою з сильним акцентом.

— Як по-писаному.

— Він не ставив ніяких запитань?

— Звичайні батьківські запитання,— відповіла вона. Потім вона оскалилася. — «Ти знаєш, я маю поговорити про це з твоєю матір'ю»,— перекривила вона.

Вираз стурбованості пробіг по обличчю жінки.

— А якщо він так зробить?

— Він цього не зробить,— сказала вона впевнено. — Я знаю свою матір. Десять років вона з ним не говорила, не має наміру говорити і зараз.

— Ти маєш намір працювати на нього? — спитав один з молодиків.

— Неповний робочий день. Він гадає, що спочатку я мушу піти до школи бізнесу, щоб набути деяких навиків. Опісля я зможу працювати весь день.

— І ти працюватимеш? — спитала жінка.

— Звичайно. Якщо ні, він може щось запідозрити. Окрім того, це триватиме лише деякий час.

— Як він виглядає? — спитала жінка.

Лейла зиркнула на неї, ніби бачила її вперше.

— Ти маєш на увазі мого батька?

— А про кого ж іще я питала б? — відповіла жінка. — Чи він чимось схожий на того героя, про якого ми так багато читали? Ну, на плейбоя, якому не може відмовити жодна жінка, і таке інше.

Очі Лейли стали задумливими.

— Гадаю, що так,— сказала вона непевно. — Та я не дивилася на нього з такої точки зору.

— А як же ти на нього дивилася?

Голос Лейли прозвучав різко:

— Я дивлюсь на нього і бачу в ньому все, проти чого ми боремося. Гроші, влада, его. Тип людини, яка дбає лише про себе. Його зовсім не обходить боротьба нашого народу. Він думає лише про зиск, який він може отримати завдяки їй.

— Ти справді цьому віриш?

— Якби я в це не вірила,— відповіла Лейла твердим, рішучим голосом,— я б не була тут і не робила б те, на що я дала згоду.

Коли Джордана зайшла до кімнати, перше, що промайнуло в голові Лейли, було: «Яка ж вона вродлива!» Висока, біляве волосся медового кольору, яскрава засмаглість від каліфорнійського сонця, струнка постать і довгі прекрасні ноги. Вона була всім тим, чим арабка бути не могла. За мить вона зрозуміла, чому її батько зробив власне так, а не інакше.

Потім у ній піднялася стара гіркота та ворожість і вона мусила зібрати всі свої сили, щоб коли Джордана підійшла до неї, ті почуття не проявилися в її погляді.

— Це — Лейла,— з гордістю сказав Бейдр.

Очі Джордани були чисті та відверті, її усмішка щира і тепла. Вона подала руку.

— Я така рада, що ми нарешті зустрілися. Твій тато часто розповідав про тебе.

Лейла подала руку. Потиск Джордани був такий же теплий, як і її привітання.

— Я також рада з вами познайомитись,— сказала вона, ніяковіючи.

— Бейдр, твій батько, каже, що ти хочеш пожити у нас.

— Якщо я не буду на заваді.

— Ні в якому разі,— запевнила її Джордана. — Я дуже задоволена. Можливо, тепер у мене буде нагода з ким-небудь погомоніти, коли його немає вдома. Він дуже багато подорожує.

— Я знаю,— сказала Лейла. Вона поглянула на свого батька. — Вибачайте, я трохи стомилася. Нічого, якщо я пропущу вечерю і відразу піду спати?

Бейдр кинув швидкий погляд на Джордану, потім на Лейлу.