Пірат - Гарольд Роббінс

Він напружив свій мозок, щоб почути її слова. Коли її охопили болі дивного фізичного та ментального оргазму, вона без упину повторяла одне і те ж саме слово: «Тату! Тату! Тату!»

Незважаючи на зимну погоду та дощ пізнього листопаду, який огорнув Париж, подібно вицвілій сірій обгортці, Юсеф почував себе добре, простуючи по авеню Георга V, і, дійшовши до кав'ярні «У Фуке», він повернув на Єлисейські Поля, де містилася його контора. Він зайшов до вузького французького ліфта, зачинив дверцята і натиснув кнопку верхнього поверху. Залізна клітка повільно поповзла до даху. Він всміхнувся до себе, згадуючи свого нового маленького друга, хлопчика-грека, стрункого та молодого з чорнющими кучериками, що обрамляли лице, та величезними темними очима. Хлопець був закоханий у нього. Він був певен цього. Це повинно бути якраз те. Коли він запропонував хлопцеві гроші, той образився і його очі наповнилися сльозами. Він швидко вибачився і позаціловував сльози. Коли він пообіцяв зустрітися наступного вечора, хлопець просяяв усмішкою.

На його поверсі залізна клітка зарипіла і зупинилася. Він вийшов з ліфта, старанно зачиняючи двері, щоб той зміг зреагувати на інші виклики. Двері його контори були зроблені в істинно французькому стилі, з дерева, на великому затемненому склі трафаретними чорними літерами була нанесена назва фірми: «Медія (Франція) СА».

Коли він зайшов, його секретарка, яка заодно служила і регістраторшею, підвела на нього очі й усміхнулася.

— Bonjour, Monsieur Ziad[34].

— Добридень, Маргарите,— відповів він, проходячи повз неї до свого кабінету. Він зачинив за собою двері, зняв свій дощовик і підійшов до вікна. Незважаючи на дощ Єлисейські Поля були залюднені. Туристи вже купували квитки на сьогоднішню виставу в «Лідо», що на протилежному боці бульвару, а в крамницях було вже повно відвідувачів.

Двері за його спиною відчинилися, і він, не обертаючись, простягнув свій дощовик.

— Які новини? — спитав він, коли жінка взяла в нього плащ.

— Коли я прийшла цього ранку, на апараті був телекс із Женеви,— відповіла вона.

— Де він?

— У течці на вашім столі. Я поклала його зверху інших паперів.

Він розкрив течку, взяв жовтий аркуш телексу і швидко пробіг очима.

ЗІЯДЕ. ВІДМІНИ ПОСТАНОВКУ ФІЛЬМУ І НЕГАЙНО РОЗІРВИ КОНТРАКТ З ВІНСЕНТОМ КРП. ВІДМОВСЯ ТАКОЖ ВІД ПОДАЛЬШИХ ПОСТАВОК ДЛЯ А/К «АРАБЛЯЛЬКИ» ДО ПОДАЛЬШИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ. ДІЯЛЬНІСТЬ КОМПАНІЇ РОЗСЛІДУЄМО КРП. ПОВІДОМ ПРО УМОВИ РОЗРИВУ КОНТРАКТУ З ВІНСЕНТОМ ЯКОМОГА ШВИДШЕ КРП. ПРИВІТ. АЛЬФЕЙМЕД.

Він відчув, як його занудило. Він плюхнувся на свій стілець, чоло покрилося потом. У його мозку думки стрибали одна поперед одної. Щось пішло наперекосяк. Якимось чином його викрили. Він відчув, що в горлі йому піднімається блювота, і насилу встиг добігти до туалету.

Коли він вирвав, йому покращало. З карафки, що стояла на столі, він налив склянку води і, перечитуючи текст, повільно надпив. Шлунок став угамовуватися. Можливо, це було зовсім не те, про що він уперше подумав. Це були його власна вина і страх, що охопили його. У Бейдра могли бути тисячі вагомих причин для такого рішення, відмінних від тих, яких він боявся.

Він повинен триматися спокійно, щоб можна було все зважити і з'ясувати істинні причини дій Бейдра. А вже після він буде розплановувати подальші дії. Він закурив сигарету і поклав телекс на стіл текстом униз. Зараз йому доведеться виконати отримані накази. Він підняв слухавку.

— Зв'яжіть мене з Майклом Вінсентом,— наказав він секретарці.

— Oui, Monsieur Ziad[35],— відповіла Маргарита.— Ви бажаєте з ним поговорити?

— На разі, ні,— відповів він. — Спочатку я хочу поговорити з мсьє Ясфіром. Ви маєте знайти і його.

Він поклав слухавку і намагався дати лад своїм думкам. Для Вінсента він уже отримав чотириста тисяч доларів, та йому виплатив тільки половину тієї суми. Він розмірковував, чи зможе облаштувати справу таким чином, щоб закрити цю справу на цій цифрі. Тоді виявиться тільки те, що вони вже виплатили ці гроші. І тоді Бейдрові не залишалося б нічого іншого, як тільки бути враженим такою оперативністю. Він підбадьорився. Можливо, справи вже не такі й погані, як здається.

На його столі задзижчав телефон. Це була секретарка:

— Я викликала для вас мсьє Ясфіра.

— Де він?

— У Женеві.

Він натиснув кнопку і заговорив по-арабському, таким чином, якщо хто і підслуховував, то не зміг би зрозуміти.

— Я отримав наказ припинити поставки для «Арабляльок». Чи є у вас які здогади — чому?

Голос Ясфіра був спокійний:

— Ні. Вони навели які-небудь підстави?

— По суті — ні. Вони тільки сказали, що розслідують діяльність компанії.

Ясфір мовчав.

— Мені доведеться послати телеграму до нашої контори в Бейруті,— сказав Юсеф.

— Ні,— озвався Ясфір холодним тоном. — До самого Різдва у нас заплановані поставки по двічі на тиждень. Для нас — це найважливіша пора.

— Я нічого не вдію,— пояснив Юсеф. — Якщо я не виконаю цього, поплачусь роботою.

— Тоді, мій друже, ти вліз у халепу. Якщо цих поставок не буде, мої спільники можуть утратити більше двадцяти мільйонів