Пірат - Гарольд Роббінс

— Вилітаю наступним літаком.

— Добре,— він посміхнувся в слухавку. — Повідом нам номер рейсу і я вишлю Джабіра, щоб він привіз тебе з аеропорту.

Тільки-но він поклав слухавку, до кімнати повернувся Дік. На його обличчі був дивний вираз.

— Там на вас чекає дівчина.

Раптово Бейдр розсердився.

— Ви маєте знати, що робити в таких випадках, Діку,— сказав він різко. — Мені стільки треба зробити, ніколи мені возитися сьогодні з дівчатами. Відішліть її.

— Я вже це зробив раз,— сказав Дік. — Та за кілька хвилин вона повернулася з Джабіром. Він сказав, що ви приймете її з охотою.

Бейдру це здалося дивним. Джабір ніколи не зв'язувався з жінками.

— Хто вона?

— Не знаю, сер. Ні вона, ні Джабір не схотіли сказати, як її звуть. Вони сказали, що хочуть зробити вам сюрприз.

Бейдр міркував хвилину. Мабуть, тут щось важливе. Джабір не має звички жартувати.

— Гаразд, я прийму її,— сказав він. — Та лише на хвилину. І скажи Джабірові, що я роблю це як люб'язність для нього і не хочу, щоб це повторилося.

— Слухаюсь, сер.

Бейдр підійшов до столика і налив собі кави. Тримаючи в руці філіжанку, він повернувся до письмового столу. Потім почув, як за ним відчинилися двері, і обернувся.

У дверях стояла молода жінка, дивлячись на нього ледь сором'язливо. Вона була гарна, її обличчя з темно-синіми очима та блискучим чорним волоссям, що спадало на плечі, за формою нагадувало серце. На ній була сорочка та сині джинси, такі, які носила сьогодні майже вся молодь. Та в око йому впало, що фігуру вона мала гарну. Він помітив, як у її темно-голубих очах з'явився вираз страху. Раптом усе стало на свої місця.

— Лейла! — скрикнув він.

Крізь страх пробилася тремтлива усмішка.

— Добридень, тату,— сказала вона тихо.

Він пересік кімнату і обняв її.

— Мені майже дев'ятнадцять, тату, і в школі я далека від усього, що в світі діється,— сказала вона. — Там відбувається стільки важливих подій, і я хочу бути їх частиною.

Він посміхнувся. В ній було так багато такого, що нагадувало йому самого себе. Така ж нетерплячка, така ж допитливість та бажання бути причетною.

— А що б ти конкретно хотіла робити?

Відповідь була туманна:

— Не знаю. Все, що я знаю, це те, чого я не хочу робити. Я не хочу бути такою, як моя сестра. Я не хочу, щоб заміжжя та сім'я стали основною метою мого життя. Дідусь уже навіть вибрав мені когось у чоловіки.

Бейдр розвеселився.

— Твій дідусь не змінився. Я гадаю, що це багатий чоловік із порядної сім'ї?

— Звичайно,— засміялася вона. — Дідусь Ріад був завжди в цьому добрий мастак.

Бейдр засміявся.

— Мені б належало це знати. Та серйозно, існує дуже багато речей, якими б ти могла зайнятися. Хоча б навчати. Нам потрібні всілякі вчителі.

— Ти маєш на увазі загальноприйняті жіночі професії? — вона не могла приховати легкої нотки відрази в голосі. — Цього я теж не хочу. Я просто не хочу займатися тим, чим жінкам дозволялося займатися протягом багатьох поколінь. Я хочу бути причетною до чогось справжнього, що рухає нас уперед. По-своєму я хочу робити те, що робиш ти, допомагаючи вивести нас у сучасний світ та змушуючи цей світ приймати нас на наших умовах.

— Це не так просто, як ти думаєш. Чи ти знаєш, як багато людей у цьому світі все ще тримаються думки, що ми — примітивний народ?

— Я знаю,— швидко сказала вона. — І власне це я хочу змінити. Зараз, коли ми перемогли у війні, у нас є нагода змусити світ визнати, що ми такі ж здібні, як і вони.

— Ти віриш, що ми виграли війну? — з цікавістю спитав Бейдр.

— Я знаю, що ми перемогли. Якби нас не змусили припинити війну, ми б знищили ізраїльські армії раз і назавжди. Вони йшли прямо в пастки, влаштовані для них у Сирії та Єгипті.

Бейдр позирнув на неї. Багато дечого вона ще не знала і повторювала стандартне тлумачення подій, яке нав'язувалося народу панарабськими пропагандистами. Він не переставав дивуватися тому, що більшість арабів вірила в це. Те, що Ізраїль відрізав Третю єгипетську армію і за кілька днів міг би захопити як Каїр, так і Дамаск, здавалося ніколи не спадало їм на думку.

— Я все ще не уявляю, чим ти можеш зайнятися,— сказав він.

— У мене є ідея.

— Яка?

— Я могла б працювати на тебе,— вона подивилася йому в вічі.

Вона була настільки цілеспрямована, що він не посміхнувся.

— Що робити? — лагідно спитав він.

— Я могла б бути твоїм помічником,— сказала вона серйозно. — Мати завжди говорила, що мені треба було народитися хлопцем. Що я — викапана ти.

— Боюсь, що ні,— м'яко відказав він. — Усі мої помічники, щоб зайняти свої посади, пройшли спеціальний вишкіл. Здебільшого — робота специфічна і пов'язана з використанням складного устаткування.

— Я не маю на увазі — прямо зараз,— сказала вона швидко. — Я могла