Білі зуби - Зеді Сміт

Отже, залишався тільки А. С. Мізра. Один із небожів Самада, Райну, якось написав зі свого Кембриджського коледжу і згадав у листі книжку, що могла б зацікавити дядька. У ній, писав Райну, можна прочитати красномовне виправдання їхнього спільного предка, Мангала Панде. Єдиний вцілілий примірник зберігався в бібліотеці коледжу, автора звали Мізра. Чи чув він про таку книжку? Якщо ні, то чи не могла б вона стати можливим приводом (додав Райну в делікатному постскриптумі) для нього побачити свого дядечка ще раз?

Самад приїхав потягом того ж дня і стояв на платформі під шаленим дощем, щиро вітаючи свого м’якоязикого небожа, стискаючи його долоню і старомодно завіряючи того у своїй радості.

— Великий день, — знов і знов повторював він, аж поки обидва не вимокли до нитки. — Великий день для нашої родини, Райну, великий день для правди.

Мокрих людей у бібліотеку не пускають, і вони провели ранок, сохнучи в людній кав’ярні нагорі, де правильні леді пили свій правильний чай. Райну, завжди уважний слухач, терпляче чекав, поки його дядько збуджено белькотів. О, важливість відкриття. О, як довго він чекав на цю мить — хитаючи головою в потрібних місцях і мило посміхаючись, коли Самад витирав сльози з кутиків очей.

— Це велика книга, так, Райну? — молив Самад, поки його небіж давав щедрі чайові кислолицій офіціантці, якій явно не подобались перезбуджені індійці, що більше трьох годин сидять за однією чашечкою чаю і всюди залишають по собі вологі відбитки. — Вона відома, так?

Райну для себе знав, що книжка була непомітною, неважливою, забутою науковою писаниною, але він любив свого дядька, тому посміхнувся, кивнув і знову подарував йому бадьору посмішку.

У бібліотеці Самада попросили заповнити книгу відвідувачів:

Ім’я: Самад Мія Ікбол

Коледж: Небританська освіта (Делі)

Дослідницький проект: Правда

Райну, підсміхнувшись з останнього, узяв ручку і дописав:

— …і Трагедія.

— Правда і Трагедія, — повторив лисий, як коліно, бібліотекар. — Якийсь конкретний вид?

— Не турбуйтесь, — сказав Самад щиро. — Ми знайдемо.

Щоб дістати книжку, потрібна була терплячість, але воно було того варте. Коли Райну простягнув дядькові книжку, Самадові пальці затремтіли, він дивився на обкладинку, форму і колір, і розумів, що це була його мрія. Книжка була важка, товста, у жовтій шкіряній обкладинці, вкрита тонким шаром пилу — вона була чимось неймовірно цінним, таким цінним, що його рідко торкалися.

— Я лишив у ній закладку. Там багато читати, але я відзначив те, що, на мою думку, ви б хотіли прочитати найперше, — сказав Райну і поклав книжку на стіл. Важка обкладинка вдарилася об стільницю, і Самад побачив закладену сторінку. Це вивершило всі його очікування.

— Це лише авторське враження, але подібність між…

— Не кажи нічого, — сказав Самад, проводячи пальцем по рядках. — Це наша кров, Райну. Я ніколи не сподівався, що побачу… Які брови! Який ніс! Я маю такий самий ніс!

— У вас його обличчя, дядьку. Більш живе, звісно.

— І що — що написано внизу. Чорт! Де мої окуляри для читання… прочитай мені, Райну, надто дрібний шрифт.

— Коментар?

Манганові Панде належала перша куля повстання 1857 року. Його самопожертва спонукала націю підняти зброю проти чужоземного правителя, що призвело до такого масового повстання, якого ще не знала світова історія. Хоча спроба провалилася і не дала негайних наслідків, вона заклала основу для здобуття незалежності 1947 року. За свій патріотизм він заплатив життям. Але до свого останнього подиху він так і не виказав імен тих, хто готував і піднімав повстання.

Самад сів на нижню сходинку ступанки і схлипнув.

— Добре. Я скажу тобі прямо. Ти мені кажеш, що без Панде не було б Ганді. Що без твого здурілого діда не було б чортової Незалежності…

— Прадіда.

— Нє, дай уже я договорю, Семе. Це те, у чому ти хочеш нас, — Арчі хляпнув знуджених Кларенса і Дензела по плечах, — переконати? Ти в це віриш? — спитав він Кларенса.

— Щоб оце я в оце-осьо вірив? — сказав Кларенс, гадки не маючи, про що йдеться.

Дензел вишмаркався в хустинку:

— Відчепись, я в принципі ні в шо не вірю. Не слухаю про заразу, не бачу заразу і не говорю про заразу. Це мій принцип, шоб ти знав.

— Він просто був іскрою в копиці сіна, Арчібальде. Це дуже просто. І я в це вірю.

На певний час усі замовкли. Арчібальд дивився, як три грудки цукру танули у нього в чашці.

— У мене своя теорія, ти знаєш. Не залежна від книжок тобто.

Самад кивнув:

— То, будь ласка, просвіти нас.

— Не злись, ну… Просто подумай хвильку. Нащо такий релігійний хлопець, як Панде, п’є бганг? Направду, я знаю, ти на це реагуєш. Але нащо він п’є?

— Ти знаєш, що я про це думаю. Він не п’є. Він не пив. Це англійська пропаганда.

— Але він був добрим стрілком…

— Жодних сумнівів. А. С. Мізра надає копію звіту, де вказується, що Панде цілий рік тренували на