Мобі Дік або Білий кит - Герман Мелвілл
Не вадить і те, що судна можуть бути з різних країн, — принаймні коли мова на обох та сама, як то буває з американцями та англійцями. Правда, такі зустрічі трапляються нечасто хоч би вже через те, що в Англії китобоїв небагато, а коли й трапляються, то бувають не дуже теплі; адже англієць самою своєю натурою стриманий, а янкі — той не дуже любить, коли хтось робить те саме, що й він. Крім того, англійські китобої часом ставляться до американських з легкою погордою столичних жителів, уважаючи довготелесих худих нентакітців із їхніми химерними провінційними звичками за якихось морських селюків. Та на чому грунтується ця гоноровитість англійців, важко зрозуміти, коли згадати, що всі янкі, разом узяті, за один день добувають більше китів, ніж усі англійці, разом узяті,— за десять років. Та, може, це в англійців просто така невинна фанаберія і нентакітець не бере її близько до серця: адже він знає добре, що і йому самому не чужі деякі фанаберії.
Отож ми бачимо, що з усіх кораблів, які плавають у морі поодинці, китобійні мають найбільше підстав для товариськості — і вони справді найбільш товариські. Торговельні судна, чиї шляхи перетнулися десь посеред Атлантичного океану, буває, розминаються, не привітавшись, — вони ігнорують одне одного в чистому морі достоту так, як двоє чепурунів на Бродвеї, і, можливо, на кожному з них ще й пускають шпильки щодо оснащення другого судна. Що ж до військових кораблів, — ці, коли їм трапиться зустрітись у морі, насамперед виконують цілу низку всяких дурних поклонів та реверансів, як-от спускання вимпела, і в усьому тому не видно справжньої, щирої, доброї волі та братерської любові. Ну, а судна работорговців — ті звичайно так страшенно квапляться, що, зустрівшись, намагаються розбігтись якомога швидше. Пірати, коли схрестяться шляхи їхніх схрещених кісток, вітаються запитанням: «Скільки черепів?» — так само як ото китобої перегукуються: «Скільки барил?» — і, відповівши одні одним на те запитання, теж розходяться в різні боки, бо ж на кожному з обох суден пливуть пекельні виродки і їм не дуже приємно бачити таких самих виродків з іншого судна.
Зате погляньте на богобоязного, чесного, скромного, гостинного, товариського, невимушеного китобоя! Що робить китобійне судно, зустрівши інше китобійне судно в більш-менш пристойну погоду? Влаштовує «гем» — річ настільки невідому будь-яким іншим суднам, що вони й самого слова не чули, а коли випадком і почують, то тільки глузливо вишкірять зуби та повторять заяложені дотепи щодо «дмухачів» та «салганів» чи ще якісь подібні милі слівця. Чому воно так, що всі моряки торговельного флоту, і всі пірати, і військові моряки, і навіть матроси з невільничих суден почувають таку глибоку зневагу до китобійних кораблів — на це питання дуже важко відповісти. От, зокрема, у випадку піратів: хотів би я знати, чи в цій професії є щось особливо достойне? Правда, вона часом підносить людей дуже високо, але ж тільки з зашморгом на шиї! А крім того, коли хтось піднесеться на висоту в такий чудний спосіб, то в цьому високому становищі йому бракує справжньої опори під ногами. Звідси я висновую, що в своїй похвальбі, нібито він підноситься дуже високо над китобоєм, пірат не має під собою твердого грунту.
Але що ж це таке «гем»? Ви можете геть стерти свого вказівного пальця, водячи ним униз і вгору по шпальтах словників, але слова цього не знайдете. Доктор Джонсон[77] не спромігся досягти такої ерудиції; і в ковчегу Ноя Вебстера цього слова теж нема.[78]
А проте це виразисте слівце вже багато років постійно вживає тисяч із п’ятнадцять щирих янкі. Безперечно, воно потребує визначення і його слід занести до словників. Дозвольте ж мені з цією метою дати йому таке наукове визначення:
ГЕМ, у. ч. Товариська зустріч двох (або більше) китобійних суден, як правило, на промисловому терені, коли вони, обмінявшись вітаннями, обмінюються й візитами вельботних команд; під час візиту на одному з суден перебувають обидва капітани, а на другому — обидва старші помічники.
Є ще одна невеличка подробиця щодо «гему», якої не можна тут оминути. У всіх ремеслах є свої характерні особливості; має їх і китоловство. На піратському, військовому чи невільницькому судні, коли капітана везуть куди-небудь шлюпкою, він завжди сидить на кормі, на вигідному, інколи м’якому сидінні, й часто сам стернує за допомогою маленького, вишуканого, якогось немов галантерейного румпеля, оздобленого барвистими шнурками та стрічками. Але вельбот не має сидіння на кормі, а м’якого й поготів, не має й румпеля. Іще бракувало, щоб капітанів-китобоїв возили по морю у кріслах на коліщатках, немов старих подагричних засідателів міської ради! Що ж до румпеля, то вельбот ніколи не прийме такої жіночої розніженості; а тому оскільки для «гему» в гості виряджається ціла вельботна команда, в тому числі й стерничий вельбота або гарпунник, то котрийсь із цих двох і стернує човном, а капітан, не маючи де сісти, змушений, буває, всю дорогу стояти, як соснова тичка. І часто можна помітити, як той капітан, добре усвідомлюючи, що до нього прикуті погляди всього видимого світу, тобто екіпажів обох суден, докладає всіх можливих зусиль, аби зберегти гідність, тобто встояти на ногах. А це діло не дуже легке, бо довжелезне стернове весло, що стирчить держаком уперед, час від часу вдаряє його в поперек іззаду, а весло заднього гребця задля рівноваги стукає по колінах спереду. Таким чином, він заклинений спереду і ззаду й може тільки хилитись на боки, стоячи на широко розставлених ногах; отож, коли човен раптово кивне носом на хвилі, він дуже легко може впасти, бо довжина опори нічого не варта без відповідної ширини. Спробуйте-но поставити стійма розсоху з двох жердин, — чи вона у вас стоятиме? А проте цьому капітанові, розкаряченому під прикутими до нього поглядами всього світу, аж ніяк не личить хоч би трошечки притримуватись за щось рукою для більшої стійкості; навпаки, аби показати, що він за іграшки володіє собою в цій позі, такий капітан звичайно держить руки в кишенях штанів. А втім, можливо, що він держить їх там для баласту: адже ті руки звичайно бувають дуже великі й важкі. І все ж
