Судний день - Ярослав Іванович Ярош

Особливо завзято билися шляхтичі, котрі перед лицем загрози припинили чвари і повернули свої шаблі проти гайдамаків. Однак їхньої завзятості було мало: сила коліїв була більшою, тож гайдамаки скоро вдерлися до міста, відтіснивши шляхту. Іншому гуртові гайдамаків вдалося роздерти браму і з дикими криками вони також ринули всередину.

Тим часом Гонта поволі оклигав – головний удар на себе прийняв кінь: гнідий доходив у калюжі крові із розпоротим черевом.

– Що сталося? – запитав сотник, тримаючись за голову.

– Зрада, батьку! Ляхи хотіли тебе вбити! Та нічого, зараз вони усе виригнуть!

Продовжуючи триматися за голову, Гонта оглянувся у бік Умані.

– Це треба зупинити. Поможіть…

Тим часом у місті уже почалися вуличні бої. Колії, що були всередині міста, швидко розсипалися по вуличках, аби розправитися з оборонцями. Єврейська міліція, побачивши таке віроломство, кинулася до своїх хат, почалася стрілянина і запалали перші пожежі. Скориставшись загальною метушнею, великому гуртові шляхти вдалося вирватися з міста: осідлавши коней, вони дружно натиснули на гайдамаків, що зібралися біля брами, і вискочили крізь неї з Умані.

– Досить! Досить! – кричав Гонта, однак розлючені гайдамаки, котрих до міста стало прибувати все більше, не хотіли його слухати. Допавши якогось коня, сотник стрімголов кинувся у бік ратуші, аби відшукати там Залізняка. Тим часом Умань все більше перетворювалася на поле бою.

– Бийте, дітки, шляхту, ріжте ненависних орендарів! – чулися повсюди крики розлюченого натовпу.

Залізнак був уже біля будинку Младановича: колії оточили губернатора, намірившись забити його киями, «як собаку».

– Стійте! – у коло влетів Гонта і став перед Младановичем.

– Відійди!!! – ревнув натовп.

– Ця паскуда вбила сотника Гонту! – кричав безперестанку якийсь козачина.

– Так он же Гонта! – гукнув у відповідь інший козарлюга і зареготав.

– Слава Богу, пане сотнику, – Младанович витер піт із обличчя.

Гонта повернувся до нього.

– Біда вийшла, пане губернаторе. Де моя жінка?

– В домі. Вони живі, не хвилюйтеся. Прошу вас – захистіть моїх дітей!

– Смерть Младановичу!!! – Колії продовжували грізно рокотати і коло навколо губернатора стискалося.

– Я не хочу такої смерті, – видихнув шляхтич.

– Відійди, пане Іване, – втрутився Залізняк. – Ти ж бачив, що учинили прокляті пани, як гарно почастували нас залізними галушками. Поглянь, що робиться навколо! Хтось за це мусить відповісти! А ти, пане, молися, бо прийшла твоя остання година, і навіть сам диявол тебе зараз не врятує.

Младанович, схоже, уже змирився зі смертю.

– Мої діти, – лище ще раз нагадав.

Раптом Гонта витягнув свій кинджал.

– Це моя справа!

Губернатор посміхнувся слабенько, впізнавши коштовну зброю пана сотника.

– Подарунок графа Потоцького.

– Думаю, вже краще оцим, ніж колами, – відповів Гонта. – Ех, даремно ви мене не слухали, пане губернаторе.

– А між поляками і козаками ніколи миру не буде, слухай не слухай. Давай уже, пане сотнику, не муч.

Гонта вдарив коротко і влучно: Младанович обхопив сотника руками і поволі сповз на землю.

– Навіть не мучився, – зітхнув один із коліїв. – Та нічого, ще виводок лишився. Гайда, брати, в дім.

Колії рушили було в бік тераси, однак Гонта заступив їм дорогу, тримаючи у одній руці скривавлений кинджал, а у іншій шаблю.

– У цьому домі моя жінка і діти. Хто підійде – руки повідрубую!

Тим часом по Умані розійшлися православні священики і ченці із церковними корогвами. Вони намагалися зупинити бої, то поляки і євреї у пошуках порятунку кидалися до них.

– Усі! Усі поганці, хто живими лишитися хочуть, ставайте під хрест православний, інакше прийде вам, іродам, остання година! – гукав на всю Умань Кіндрат Лусконіг, потрясаючи закривавленим ножем, від якого сьогодні загинуло стільки людей.

Орендар Аврамко також був у натовпі тих, хто не побажав скоритися волі гайдамаків, – вони мовчки чекали своєї долі. Аврамко, як і інші його товариші, з погордою дивилися на людей, які стали під православні корогви. Та з приходом гайдамаків його бойовий дух поволі вщух, а далі то й взагалі серце його зм’якло. Він ледь не зі сльозами на очах поглядав на поважного цадика, що стояв поруч.

– Ребе, як ви гадаєте, вони вб’ють нас?

– Сину мій, якщо тобі лячно, то перейди на той бік, тоді твоє життя буде врятоване, проте накличеш на себе гнів Єгови. Умань загрузла в гріхах, як і цілий край, де панує шляхта, тому мусить бути знищена, як біблійний Содом. А ці гої – це бич у руках Єгови. Все, сину, в руках Божих.

– Та ні, ребе, буду тут. Я як усі.

На майдані бій вийшов кривавий та швидкий. Пани гинули, не бажаючи просити у гайдамаків милосердя, а гайдамаки й не думали їх жаліти. Залізняк зі своїми старшинами намагалися стримати погроми і різанину, тож усе потроху стало затихати. Особливо до того доклався Гонта зі своїми козаками.

Горіло лише у одному з кінців міста, де жили євреї і куди ввірвався Кіндрат Лусконіг зі своїм загоном.

– Ріж, брати, нечестиве кодло! Рубай собачу віру! – гукав запорожець, козаки ж завзято кинулися виконувати його волю,