У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

Карпів особистий досвід, - допит його в ДПУ, арешт Петрика, зникнення екзарха Онопрія і протодиякона Микити, - підтверджував, що в Україні дійсно вводяться царсько-жандармські порядки, тому він добре розумів суть сказаного учителем.

- Великодержава не допустить права інородців на відокремлення, - довбав Кузьма Сидорович Карпову свідомість. - У газетах почалася вже травля не лише УКП та боротьбістів, а й КПЗУ, причому і з проросійського, і з пропольського боку. Показовим сьогодні є і далекий від правди баланс грошового і матеріального стану взаєморозрахунків між Російською Федерацією і Українською республікою – один до п’яти! Тобто ми майже повністю утримуємо нову деспотію, а відтак, яка ми ж республіка?! Так, сміхота одна!

- Чому ж капезеувці не звернуться зі скаргою в Комінтерн?

- Комінтерн на повному нашому утриманні. На останньому своєму конгресі він оголосив світову більшовизацію і осудив троцькізм, як фракціонізм. Він – більшовицька агентура для підривних і реакційних дій у Європі.

Карпо, слухаючи Кузьму Сидоровича, потай дивувався, наскільки бідний і голий, як бубон, учитель, ненавидів владу, яка таки дала селянам землю, а робітничим артілям – фабрики й заводи. Ще він чудувався багатству й виразності учителевої мови, його знанням і умінню їх належним чином викласти.

Та куди більше захоплювався Петрусь: слова учителя, супроводжувані виразними жестами й мімікою, заворожували його, полонили, чарували не лише змістом, а й музичністю та співучістю. Слухаючи їх, Петрик забував про все на світі.

Розмови дорослих про боротьбистів, соцдемократію, імперіалізм, кадетів, бундівців, шовіністів, мусаватистів, дашнацтво, націоналістів, марксистів, більшовиків, коренізацію, комінтерн, ТСОЗи, інтервенцію, контрактацію, укапістів; згадування прізвищ Василенка, Рябоконя, Щорса, Котовського, Залізняка, Мартова, Спиридонової, Кржижанівського, Бухаріна, Плеханова, Засулич, Арманд, Гопнер, Землячки, Петровського, Люксембург, Лібкнехта, Лябурб, Боша, Чубаря, Розгона, Якіра, Блюхера, Рикова, Каменєва, П’ятакова і низки інших, аж до знайомого Більського, - за якими у вчителевій мові, як білий лебідь у похмурім небі, осяйливо світила Україна, малювали Петрикові світ, залитий співом, подібним до Великоднього, що освячував і підіймав тіло й душу.

Після таких розмов хлопцеві снилися барвисті сни: з табунами вогненних коней і зграями співочого птаства, серед яких носився й літав і він, з урочистим калатанням святкових церковних дзвонів і звуками хорів, у яких чув і свій голос, з людським шумуванням майдану-ярмарчища і весняним повноводдям Тясмину, з буйноцвіттям садів і луків, що наповнювали серце чарівністю. З роками хлопчина навчився в нужденному житті відроджувати-відтворювати короткі миті щастя й добра, утіх і радостей, продовжуючи їх уявою до безмежності.

- …Воював ти належно, заповзято й віддано, і ніхто тобі не докорить, але воював безоглядно, без розуму, а коли кінчив, то, як і основна маса твоїх побратимів, з головою вліз у господарську мушлю, - продовжував Таран суперечку з батьком, - а вони, бузувіри, тим часом керували безладом у нашому краї, використовуючи твої перемоги собі на користь, а тобі на шкоду, намовляли плітками й вигадками тебе і тобі подібних, зманювали обітницями раю у єдиний братерський союз, задушивши революцію контрреволюцією, - торочив своє Кузьма Сидорович, аж гнівлячи батька.

- А ви ж, пробачте, де були? – не стримався той.

- І ми ж повірили золотим горам, як і цілий світ!

- То що ж нас чекає тепер, по-вашому?

- Докладно тяжко сказати. Ковалів син Іван Франко ще в 1910 році написав про соціалізм у Росії. І як у воду дивився! Жде нас колонізація і окупація росіянами, а отже, русифікація і асиміляція нашого люду. Вже почалися погроми наших письменницьких спілок, критика театральних товариств та інших національних формувань - ніби з позицій Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з неписьменністю.

- То виходить, що і лікнепи шкідливі? – не міг второпати Карпо.     

- При роз’єднаності нашого народу шкідливі, а при спаяності – необхідні й корисні. Наука – світло, коли вона своя, і тьма, коли чужа!

- То ви осуджуєте продрозверстку? – згадав господар слова вчителя після виступу Більського.

- Хто ж її не осуджуватиме, коли вона привела до голодомору нашого люду, коли годівники мільйонами вмирали на фронтах чи калічились, як ти, Левко, Пилип та інші. В Чигирин вернулися каліками лише сотні, тисячі загинули!  

- То й Ради ви не визнаєте владою? – не розумів Карпо гостя.

- Ради, Карпе, стали виконкомами, тобто органами, що виконують накази згори, а накази ті приходять все частіше не з Харкова, а з Москви. ЦК КПУ очолюють сьогодні прислані кагановичі, що осуджують все українське в Україні. Це ж ясно, як божий день! В Конституції написано, що республіки можуть відокремлюватись від Союзу, а спробуй про те заговорити, то тебе розстріляють, як петлюрівця і буржуазного націоналіста. А хіба ти не зауважив, що після смерті Леніна не стало шовіністів і російських націоналістів? – бив Карпа вчитель аргументами. – Ленін обстоював і по необхідності вводив “найсуворіші правила вживання національних мов у республіках”, - цитував по пам’яті Кузьма Сидорович слова вождя. – “Члени РКП(б) на території України повинні відстоювати право трудящих мас розмовляти в усіх установах державною мовою, всіляко протидіяти русифікаторським спробам шовіністів відсунути українську мову на другий план”, - продовжував він. – А хто із присланих сьогодні на тому стоїть у нашому ЦК? Адже навіть організатора Першої кінної армії Бориса Думенка, в якого ти воював, розстріляно, бо він був із непіддатливих, а його побратима Юхима Щаденка підняли в чині, хоч і його позбавили ролі організатора Кавказької дивізії, передавши її Буденному, чи то пак Будьонному, - надовго замовк Кузьма Сидорович, пригадуючи своє. – Росія без колоній, як казав ще Франко, без свавільної їх експлуатації нежиттєздатна, бо віками насильствувала і безоглядно грабувала. Це – країна неволі, країна підлотників-владців і негідників-слуг та самовпевнених нехлюїв-простаків. Українізація і всі коренізації допущені у нас для виявлення заспівувачів і провідців українського етносу, щоб його повністю знищити в майбутньому, з одного боку, і для залучення в московську гру русинів, нібито вірних Московській патріархії, під Польщею, Румунією, Угорщиною, Чехією, Словаччиною та іншими країнами, з другого. Проповіді єпископа ієромонаха Тихона та митрополита Василя Липинського