У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

- …Лікнепи, чоловіче, є другим фронтом революції для нас, може й важливішим, ніж оті військові, - продовжував він думку. – Не можна так жити, як жили наші батьки, темними і неписьменними. Інші часи настали. Люди мусять більше розуміти, уміти читати й писати, бути вправнішими, легшим коштом та трудом жити, не знесилюючи себе до знемоги. Настає світ науки і машин, що облегшать працю освіченої людини, зроблять її втіхою, а не мукою. Адже земля може давати вдвічі-втричі більше благ людині за куди менші зусилля, коли суспільство буде освіченим. Із освітою прийдуть і усвідомлення людської гідності, сумлінність та чесність, культура та історична пам’ять. Отож, ти не стримуй Ганну від лікнепу, не забороняй їй вчити людей азбуки, а й сам учи їх.  

- Кузьмо Сидоровичу! Таж на Ганниних руках аж дев’ять ротів зараз! Не до лікнепу їй!..

- Давно хотів тебе попитати, - подумавши, згадав щось Таран. – Чи ти щось чув про убивства Щорса, Пархоменка та інших?

- Я служив у 14-й кавказькій дивізії, але в бою під Бузівком на Жашківщині участі не брав, бо якраз тоді був у шпиталі, - пригадав Карпо. – Говорили, що у Пархоменка, крім ран у груди, були свіжі рани в тім’я та спину, від них він у тому ж таки шпиталі й помер. Пархоменко був вусатим дебелим козаком, у каракулевій шапці, бекеші-кожушкові із сірим каракулевим коміром, у юхтових чоботях, при шаблі, з нагайкою в руці, веселий, відчайдушний, матерщинний і несамовитий у боях. А про подібні поранення Щорса мені розповідав комісар, що лежав поруч, Ізмайлов, з-під Казані  родом. Щорса ніби то навмисне відвезли в Самару, щоб приховати той факт від його 44-ї дивізії. Про інших також чував: комісар Ізмайлов хвалився, що був знайомий з Пархоменковим комісаром Григором Біляковим, який поліг разом з Богенгардтом і Жариковим.

- Чим же той Ізмайлов пояснював, що в Україні раптом погинуло стільки командирів армій, корпусів, дивізій і полків? Чи він новачком був, з молодих?

- Та ні! Ходив через Сиваш, штурмував Перекоп і Юшенські укріплення. Після шпиталю мав іти в Першу об’єднану школу ВУЦВК, але я лишив його безнадійним! Доброго коня і збрую при прощанні обміняв на гірші, то я про нього гарної думки.

- Всі ми, як умираємо, робимося добрими, - не знати до чого сказав Кузьма Сидорович. – Каганович навіть Квірінга звинуватив в українському буржуазному націоналізмі! Видно, кінець і коренізації, і українізації! Хворі ненавистю чорні сотні ДПУ погромницьки владарюють: арештовують автокефальників-церковників, розігнали окружні установчі збори жіноцтва в Черкасах, де були делегатками Марія Прокопівна і Леся Яремівна, на пленумі ЦК КП(б)У, за підсумковим вислідом у “Комуністі”, Каганович виступив з наклепом на всі 1954 Ради нацменшостей і КП(б) Молдавської АРСР, обвинувативши їх у буржуазному націоналізмі, - примовк, зітхнувши, вчитель, глянувши на принишклого Петруся.

- Ти, бачу, сумніваєшся, що до нас повертається все царське, - заговорив згодом знову, повернувшись до Карпа. – Все йде до відродження великоімперії, гіршої, аніж була царська, до її спадщинної тюрмонародності. Вже й Комінтерн зробився засобом і знаряддям інтересів Росії з її месіонерством і панслов’янством… З цим треба рахуватися, - після роздуму якось особливо проникливо сказав Кузьма Сидорович, як звик, видно, звертатися до учнів у школі.

- То ви нас, червонокозацтво, також осуджуєте?

- Осуджую, голубе, нашу народну дурість та нерозбірливість у дружбі, адже для нашого народу повторюється Гетьманщина, яку Росія лжедружбою та нацьковом міжусобства використала у своїх імперських інтересах. А тепер ось наклепництвом і роздачею землі селянству розправляється з червонокозацтвом, бо його ватажки-командири своєю революційністю та можливим збройним відривом України від імперії становлять для неї  небезпеку. А лікнепи, - перескочив раптом Кузьма Сидорович, - тож засіб і коренізації, і українізації в даних умовах, не менш важливий, ніж червонокозацтво, що знищило білогвардійщину.

- То й ви переконані, що землю дано нам не на постійно, а лиш як приманку в демобілізації червонокозацтва? – аж лякався Карпо свого питання. – На неї ж декрет Леніна є!   

- Декрета Леніна, Дорошовичу, ніхто не відміняє, а ТСОЗи, в яких земля буде знеособлена, уже пробують вводити, не кажучи про комуни, бо земля вже є загальнодержавною. При цараті господарем землі був поміщик, а тепер – держава робітників і селян, від імені якої буде командувати партія, а насправді - новий різновид царату в новій соціалістично-комуністичній імперії, - товкмачив Кузьма Сидорович. – Не дарма ж червонокозаків, що не позарилися на землю, новий уряд послав у складі дивізії Примакова із України в Китай для участі в революції. Чим те скінчилося, мабуть, знаєш, - вернулася їх жменька, решту вибили, тож мета була досягнута – козацьких з’єднань в Україні не стало, як не стало і УКП та боротьбистів.

- То який у нас вихід? – вражено запитав Карпо.

- Давні латиняни говорили, коли надходила біда: “Ганнібал біля воріт”, то й ми це мусимо казати трудовому нашому людові. А ще вони казали: “Доки дихаємо, будемо сподіватися”, то й нам їх наслідувати не завадить, а найпаче стосовно лікнепів! Народне просвітянство – першочергове завдання поточного моменту для всякого, хто знає грамоту, не проводити українізації – злочин проти народу! А що ти малорухомий, то клич двох-чотирьох людей до себе і з Петрусем та Грицем учи їх азбуки й читання – і людям користь із того буде, і хворим хлопцям не нудьгуватиметься. Щоб боротися з деспотією, треба знати грамоту. Жде нас не краще, а гірше, он і віддушину НЕПу взялися закрити – “Комуніст” вже осуджує непманів.

- То ви зовсім не визнаєте революції?

- Лютнева, як говорив і Більський, була революцією, в от жовтнева – переворотом чи, як твердять боротьбисти, путчем. У суті нової влади – засади збереження імперії будь-якою ціною, - виливав Таран давно відстояне переконання. – Нові владарі кличуть посилити кооперацію, машинізацію, класову боротьбу, товариські СОЗи, щоб убезпечитись від недородів, а насправді – колективізацією відібрати землю в хлібороба, знеособити її