Білі зуби - Зеді Сміт
— Це просто, як твоя пика, друзяко, — тут Арчі переможно ляпав книжкою. — Навіть словника не треба, щоб здогадатися. Ні мені, ні тобі. Це ясно як білий день. І коли ми з тобою були в армії — так само. Ти мене хтів переконати, але правда завжди вилізе, старий. «Панді» завжди означало одне й те саме. Я б на твоєму місці трохи помовчав про власні родинні зв’язки, ніж так морочити всім задницю двадцять чотири години на добу.
— Арчібальде, навіть якщо є таке слово, це зовсім не означає, що воно правильно відображає характер Мангала Панде. Перше визначення добре: мій прадід Мангал Панде був повстанцем, і я цим пишаюсь. Я визнаю, що все пішло не зовсім так, як було заплановано. Але зрадник? Боягуз? Словник, який ти мені показуєш, застарів — ці визначення не відповідають реальності. Панде не був ні зрадником, ані боягузом.
— Аххх, сам знаєш, ми про це вже сто разів говорили, до того ж, я думаю, немає диму без вогню, — казав Арчі, сам вражений глибокодумністю власних висновків. — Розумієш? — Це був найсильніший аналітичний засіб Арчі, якщо йшлося про свіжі розповіді, історичні події чи заплутаний щоденний процес відмежування факту від вигадки. Немає диму без вогню. Арчі говорив це так зворушливо щиро, що Самад жодного разу так і не зважився заперечити це його переконання. Нащо казати старому чоловіку, що дим буває і без вогню, — так само, як інколи бувають глибокі рани без крові?
— Звісно, я розумію твою точку зору, Арчі, розумію. Але моя думка така — і завжди була такою, відколи ми тільки почали обговорювати це, — моя думка така: це не все. Так, я знаю, що ми кілька разів доскіпливо досліджували це питання, але факт залишається: історії, в яких розказано все, зустрічаються так рідко, як чесність, вони такі цінні, як діаманти. Якщо тобі поталанило знайти одну, повна історія свинцем засяде в тебе в голові. Повні історії складні. Вони тягучі. Вони епічні. Вони — як історії самого Бога: повні нестерпно конкретної інформації. Ти їх не знайдеш у словниках.
— Ну добре, добре, професоре. Розказуй свою версію.
Часто доводиться бачити літніх чоловіків у темних закутках пабів, вони сперечаються, жестикулюють і використовують свої пивні кухлі та сільнички, щоб оживити давно померлих персонажів своїх історій, які відбувалися далеко звідси. У ці моменти вони стають такими жвавими, якими вже давно не бувають у своєму реальному житті. Вони світяться. Розпаковується ціла історія — це виделка-Черчілль, там серветка-Чехословаччина, тут угруповання німецьких військ у вигляді холодного вже горошку — історія оживає. Але коли Арчі із Самадом дебатували за пабовим столом у вісімдесятих, виделок і ножів виявлялося замало. Ці два кустарні історики напускали в «О’Коннел» все туманне індійське літо 1857-го, цілий рік не зовсім усвідомлених ними повстань і вбивств. Територія від музичної скриньки до фруктового автомата ставала Делі; Вів Річардз починав виконувати обов’язки начальника Мангала Панде капітана Гірсея; Кларенс і Дензел грали в доміно, не підозрюючи, що вони представляють невтомну банду сипаїв у Британській армії. Кожен вносив свої аргументи, викладав їх й унаочнював, щоб інший те побачив. Влаштовувалися сцени. Відстежувалися траєкторії куль. Жодних компромісних рішень.
За легендою, навесні 1857-го на фабриці Дум-Дум запустили у виробництво новий тип британської кулі. Спроектовані для британських рушниць індійських солдатів, ці кулі мали оболонку, яку треба було відкусити перед тим, як заправляти їх у дуло. Нічого особливого в цих кулях не було, аж раптом один доскіпливий робітник роздивився, що кулі були вкриті лоєм — свинячим лоєм, таким жахливим для мусульман, і лоєм з корів, священних для індусів. Це була цілком невинна помилка — наскільки помилки можуть бути невинними на вкраденій землі — нещасна британська помилка. Але яка буря здійнялася, коли люди вперше почули цю новину! Прикриваючись видимістю зброї, англійці хочуть зруйнувати їхню касту, честь, становище в очах Господа і людей — все, що, загалом кажучи, робить їхнє життя гідним. Такі ремствування не могли минути безслідно; вони поширилися, наче степова пожежа в Індії того літа, спочатку по виробничому конвеєрі, потім по вулицях, міських будинках і сільських халупах, від бараку до бараку, аж поки вся країна розгорілася спрагою бунту. Врешті ремствування потрапили в потворно великі вуха Мангала Панде, нікому не відомого сипая в маленькому містечку Баракпор, який марширував на плацу 29 березня 1857, — і він виокремився з натовпу, щоб сотворити дещо історичне.
— Або щоб сотворити із себе дурня, що більш схоже на правду, — вставляв Арчі (бо тепер він не приймав панделогію на віру так легко, як колись).
— Ти зовсім не зрозумів жертовності його жесту, — казав Самад.
— Якої жертовності? Він навіть не спромігся себе вбити, як слід! Твоя проблема, Самаде, в тому, що ти не бачиш очевидного. Я про все це читав. Правда є правдою, і не важить, якою несмачною вона видається особисто тобі.
— Справді? Тоді, будь ласка, друже, якщо вже ти експерт із моїх родинних історій, прошу тебе, просвіти й мене. Розкажи свою версію.
Сьогодні посередній школяр знає все про складні сили, рухи і глибокі течії, які готують війни і запалюють революції. Але коли Арчі був школярем, світ був набагато відкритішим для міфологізацій. Тоді до історії ставилися по-іншому: її викладали у вигляді напіврозповіді-напівдрами, і не важило, наскільки невірогідною чи хронологічно неадекватною вона виходила. Відтак російська революція почалася через те, що всі зненавиділи Распутіна. Римська імперія розпалася тому, що Антоній узяв собі відгул із Клеопатрою. Генріх П’ятий здобув перемогу під Азенкуром, бо франки надто переймалися своїм зовнішнім виглядом. І Велике індійське повстання почалося тому, що п’яний дурень Мангал Панде пустив кулю. Попри всі Самадові протести, кожного разу Арчі зачитував уривок, який йому самому здавався абсолютно переконливим:
Місце дії: Баракпор, час: 29 березня 1857. Неділя, полудень; на запиленому
