Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
Газети були чудові. У якомусь розумінні, газети я пам’ятаю найкраще. «Лестер» виграв Кубок Англії, як я, мабуть, уже казав. Знайшли ліки від раку. Моя партія вигравала загальні вибори щоразу, доки всі пересвідчилися в правильності її ідей і більшість опозиції перейшла на наш бік. Старенькі бабусі кожного тижня вигравали в лотерею й багатіли. Особи, які скоїли сексуальні злочини, розкаялися, їх повернули в суспільство, де вони тепер живуть гідним життям. Пілоти навчилися рятувати літаки від зіткнення в повітрі. Усі позбулися ядерної зброї. Тренер національної збірної обрав «Лестер» у повному складі представляти Англію на чемпіонаті світу, і вони повернулися з кубком Жуля Ріме (вікопомно перемігши Бразилію 4:1 у фіналі). Коли читаєш цю газету, фарба не мастить рук, а матеріали не вилітають з голови моментально. Діти знову стали безневинними створіннями, чоловіки й жінки ставились одне до одного з добротою, нікому не треба було пломбувати зуби, а на колготках у жінок не утворювалися стрілки.
Чим іще я займався перший тиждень? Як я сказав, грав у гольф, займався сексом і зустрічався з відомими людьми — і жодного разу мені не було погано. Почну з гольфу. Ну, гравцем я особливо гарним ніколи не був, але мені подобалося махати ключкою на міському полі, де трава схожа на кокосову мату й ніхто не турбується покласти відірваний шматок дерну на місце, бо на фервеї[32] стільки ям, що не завжди зрозуміло, звідки який клапоть відірвався. Однак я бачив більшість відомих ігор по телебаченню і мені було цікаво зіграти — ну, це ж гольф моєї мрії. І щойно я відчув, що моя ключка торкнулася м’яча на першій підставці, й подивився, як м’яч просвистів ярдів на двісті вперед, то зрозумів, що перебуваю на сьомому небі. Ключки, здавалося, були ідеально врівноважені; фервеї були вкриті пружною густою травою й тримали м’яч, як офіціант тримає келих на таці, а мій хлопчик-помічник (такого в мене ще не бувало, але цей ставився до мене як до Арнольда Палмера[33]) мав для мене силу-силенну корисних порад і був при цьому зовсім не нахабним. На полі, по-моєму, було все — і струмки, й озера, і давні мости, і трохи морського берега, як у Шотландії, діляночки з квітучими азаліями й кизилом, як в Оґасті[34], берези, сосни, папороть і дрік. Поле було непросте, але з тих, які дають гравцю шанс. Я пройшов його сонячного ранку з рахунком 67[35], що на п’ять менше за середній результат і на двадцять ударів краще, ніж мені будь-коли вдавалося на муніципальному полі.
Мене так потішив гольф, що, повернувшись, я спитав Бріджит, чи хоче вона зі мною сексу. Вона сказала, що була б рада, що я, на її думку, дуже привабливий, і хоча вона бачила тільки верхню половину тіла, але гадає, що й решта мене в чудовому робочому стані; є кілька невеликих проблем, наприклад, вона дуже закохана в іншого, а умови роботи такі, що за статеві стосунки з новоприбулими звільняють, а також у неї деякі негаразди з серцем, так що зайва напруга може бути небезпечна; але якщо я дам їй дві хвилинки, то вона тихенько вийде й перевдягнеться в красиву білизну. Ну, я певний час сперечався з собою, добре чи погано те, що я запропонував, але коли вона повернулася — вся в парфумах і з декольте, — я сказав їй, що тверезо подумав і вирішив, що, мабуть, продовжувати не слід. Вона помітно розчарувалася, сіла навпроти і схрестила ноги — і видовище було дуже гарне, маю вам сказати, але я не передумав. Тільки пізніше — власне, наступного ранку — я зрозумів, що вона мені насправді відмовила. Ніхто ще в житті мені так красиво не відмовляв. Тут навіть неприємні речі стають гарними.
За вечерею я випив «магнум»[36] шампанського під осетра зі смаженою картоплею (похмілля тут теж не буває) і засинав, пригадуючи, як мені вдався отой хитрий підкрут на шістнадцятій лунці, щоб утримати м’яч на верхній частині двоярусного поля, — і тут відчув, що мою ковдру хтось підіймає. Спочатку я подумав був, що це Бріджит, і трохи захвилювався за її серце, роботу й кохання, але коли я пригорнув її і спитав: «Бріджит?» — почувся шепіт: «Ні, це не Бріджит», — і голос був інший, з хрипкуватим іноземним акцентом, а потім і інші речі дали мені зрозуміти, що це не Бріджит, хоча та була вельми привабливою дамою. Те, що сталося потім — і під словом «потім» я не маю на увазі короткий період часу… ну, важко надається до опису. Найкраще буде, якщо я скажу, що зранку я пройшов поле для гольфу з рахунком 67, що на п’ять менше за середній результат і на двадцять ударів краще, ніж
