Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Але який же фатум прив’язує мене до цієї жінки? Хіба сотня інших не жадає моєї уваги? Хіба вони не поспішать відгукнутися на неї? Навіть якщо кожна з них не варта була цієї, хіба привабливість різноманітності, чарівність нових перемог, слава їх великої кількості не забезпечують досить солодких втіх? Навіщо ж переслідувати ту, що втікає, і нехтувати тими, що йдуть до тебе самі? Так, навіщо? Не знаю, але цей розлад мучить мене.

Немає мені ні щастя, ні спокою, поки я не матиму цієї жінки, яку ненавиджу так само палко, як і люблю. З долею своєю я примирюся лише в ту хвилину, коли буду розпорядником її долі. Тоді, спокійний, задоволений, я дивитимусь, як вона у свою чергу втрапить під владу тих же бур, які грають мною в цю мить. І я нашлю на неї ще тисячі інших. Я хочу, щоб надія та страх, підозра та впевненість, усі біди, винайдені ненавистю, всі блага, даровані любов’ю, наповнювали її серце, змінюючись у нім з моєї волі. Такий час настане… Але скільки ще тут роботи! А вчора я вже був такий близький до мети! Сьогодні ж такий далекий від цього! Як тепер наблизитися до неї? Я не знаю, на що зважитись. Я відчуваю, що для того, аби прийняти якесь рішення, треба бути спокійнішим, а в мене в жилах кров просто кипить.

Мої муки ще посилюються від холоднокровності, з якою всі відповідають на мої запитання про цю подію, про її причини, про все, що в ній є надзвичайного… Ніхто нічого не знає, та й не хоче знати: про це ледве згадували б, якби я погоджувався говорити про що-небудь інше. Зранку, дізнавшись цю новину, я побіг до пані де Розмонд, але вона з холодним спокоєм свого віку відповіла, що це – природний наслідок учорашнього нездоров’я пані де Турвель, що вона злякалася серйозної хвороби і вважала за краще бути вдома. При цьому тітонька додала, що цілком її розуміє і сама вчинила б так само. Ніби є щось спільне між ними: одній тільки й залишається, що померти, а в тій, іншій, – уся радість і вся мука мого життя. Пані де Воланж, яку я спершу підозрював у спільництві, мабуть, дещо ображена тим, що про цей крок із нею не порадилися. Признаюсь, я дуже радий, що вона не зробила собі приємність зашкодити мені. Це мені доводить до того ж, що вона користується довірою цієї жінки не тією мірою, як я побоювався: завжди краще мати на одного ворога менше. Як би вона раділа, коли б знала, що втечу здійснено через мене! Як би вона бундючилася від гордості, коли б це зроблено було за її порадою! Як би вона запишалася! Боже, до чого я її ненавиджу! О, я відновлю зв’язок із її дочкою, оброблю цю дівицю на свій лад! Тому я, мабуть, на деякий час затримаюся тут. В усякому разі, ті кілька роздумів, на які я виявився здатний, приводять мене саме до такого рішення.

Чи не здається вам, що після такого рішучого кроку невдячна мусить побоюватися мого приїзду? Тому, якщо їй і спадало на думку, що я можу кинутись за нею, вона вже, напевно, розпорядилася не приймати мене. Я ж не хочу ні привчати її до таких прийомів, ні терпіти таке принизливе обходження. Я, навпаки, вважаю за краще повідомити її, що залишаюся тут, і навіть не наполягатиму, щоб вона повернулася. Коли ж вона буде твердо переконана, що мене немає і не буде, я несподівано з’явлюся, – подивимось, як видихає вона цю зустріч. Але щоб посилити враження, потрібно почекати, а я не знаю, чи вистачить у мене витримки: сьогодні я разів двадцять збирався зажадати коней. Проте я зумію з собою упоратись і зобов’язався чекати вашої відповіді тут. Я тільки прошу вас, мій чарівний друже, не змушувати мене чекати занадто довго.

Найбільше мене пригнічувало б не знати, що в неї відбувається; але мій єгер, що перебуває нині в Парижі, має деякі права на доступ до її покоївки й може мені допомогти. Я посилаю йому вказівки та гроші. Прошу вас прихильно поставитися до того, що і те й інше я додам до цього листа, а також узяти на себе турботу відіслати їх йому з ким-небудь із ваших слуг, наказавши передати все йому особисто. Я вживаю цей застережний захід, тому що нероба завжди робить вигляд, ніби не отримує листів, які я йому пишу, якщо в них містяться розпорядження, які йому завдають клопоту, і ще тому, що, здається мені, він не так сильно захоплений своєю перемогою, як мені того хотілося б.

Прощавайте, чарівний друже. Якщо вам спаде на думку який-небудь спосіб прискорити моє просування до мети, повідомте мені його. Я вже не раз переконувався, яка може бути корисна ваша дружба, переконуюсь і в цю хвилину, бо дещо заспокоївся, відколи почав вам писати: принаймні я говорю з людиною, яка мене розуміє, а не з автоматами, поряд із якими нидію з сьогоднішнього ранку. Дійсно, дедалі більш схильний я вважати, що у світі тільки ви та я чого-небудь варті.

Із замку ***, 3 жовтня 17…

Лист 101

Від віконта де Вальмона до Азолана, єгеря

(Прикладений до попереднього)

Потрібно бути таким дурнем, як ви, щоб, від’їжджаючи звідси сьогодні вранці, не помітити, що пані де Турвель теж від’їжджає, або, якщо ви це знали, не попередити мене. Який же сенс у тому, щоб ви витрачали мої гроші, пиячачи з лакеями, а той час, який мусили віддати мені, проводили, залицяючись до покоївок, якщо я від цього анітрохи не обізнаний із тим, що відбувається? А все – ваше недбальство! Але попереджаю вас: якщо в цій справі ви дозволите собі ще яку-небудь недбалість, вона буде останньою, яку ви зробите у мене на службі.

Ви маєте інформувати мене про все, що відбувається у пані де Турвель: чи здорова вона, чи спить, сумна чи весела, чи часто виїжджає і до кого, чи приймає у себе гостей і хто в неї буває; як вона проводить час; чи дратівлива із служницями, особливо