Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Тепер, коли гнів мій охолов, поведінка вашої підопічної здається мені всього лише смішною. Дійсно, хотів би я знати, що вона розраховує таким чином виграти? Ніяк не зрозумію: якщо це лише самозахист, то слід визнати – дещо запізнілий. Необхідно, щоб вона коли-небудь роз’яснила мені цю загадку. Дуже вже хочеться знати, в чому тут справа. А може, вся справа лише в тім, що вона відчувала перевтому. Справді, це цілком можливо. Бо їй, поза сумнівом, ще невтямки, що стріли любові, подібно до списа Ахілла,[56] несуть з собою і ліки для тих ран, яких завдають. Але ні, весь день у неї була кисла міна, і на цій підставі я, мабуть, готовий поручитися, що тут не без розкаяння… та… чогось на зразок доброчесності… Доброчесності!.. Ось уже кому навряд чи личить її мати! Ах, нехай вона полишить доброчесність єдиній народженій для цього жінці, єдиній, яка здатна прикрасити доброчесність і навіть, певно, змусити її полюбити!.. Пробачте, чарівний мій друже, але якраз того ж вечора між пані де Турвель і мною сталася сцена, про яку я мушу дати вам звіт, і я все ще відчуваю деяке хвилювання. Мені необхідно зробити над собою зусилля, щоб розвіялося враження, яке вона на мене справила. Я ж і писати вам почав для того, щоб собі в цьому допомогти. Ця перша мить все ж простима.
Ось уже кілька днів, як ми з пані де Турвель прийшли до цілковитої згоди щодо наших почуттів і сперечаємося тепер тільки про слова. Щоправда, на мою любов, як і раніше, відповідала її дружба, але ця умовність не міняла суті речей. І якби ми на тому й залишались, я все ж таки йшов би до мети, можливо, повільнішим, але не менш вірним шляхом. Вже більше не порушувалося питання про мій від’їзд, як вона того спершу хотіла. А що стосується наших щоденних бесід, то, якщо я прагну надати їй можливість вести їх, вона, зі свого боку, старається цієї можливості не упустити.
Оскільки наші побачення зазвичай відбуваються під час прогулянки, а сьогодні стояла огидна погода, я вже ні на що не сподівався. Я був навіть по-справжньому засмучений і зовсім не передбачав, якою удачею обернеться для мене ця перешкода.
Оскільки гуляти було не можна, всі, вставши з-за столу, сіли за гру. Позаяк я не бозна-який картяр, і тепер уже без мене можна обійтись, я на цей час пішов до себе в кімнату, без певної мети – тільки почекати закінчення партії.
Я вже повертався до вітальні, як раптом побачив цю чарівну жінку в ту мить, коли вона входила у свою кімнату. Чи то з необережності, чи то зі слабкості, вона сказала мені своїм м’яким голосом: «Куди це ви йдете? У вітальні нікого немає». Як ви самі розумієте, цього мені спочатку вистачало, щоб спробувати ввійти до неї, причому я зустрів значно менше опору, ніж очікував. Щоправда, я передбачливо почав розмову ще біля дверей, і притому розмову найбайдужішу. Але тільки ми всілись, як я перейшов до справжньої теми і почав говорити своєму другу про любов до нього. Перша ж відповідь її, хоча нічого особливого в ній наче не було, здалася мені дуже виразною. «О, послухайте, – сказала вона, – не говоритимемо про це тут». При цьому вона тремтіла. Бідолашна жінка! Вона передчуває свою загибель.
Проте побоювання її були марні. Упевнений з деякого часу, що не сьогодні, так завтра мене чекає цілковитий успіх, і бачачи, що вона витрачає в марній боротьбі стільки сил, я вирішив берегти свої та спокійно чекати, щоб вона здалася, втомившись боротися. Ви розумієте, що в цьому разі мені потрібна повна перемога, і я нічим не хочу завдячувати випадку. Дотримуючись саме цього плану для того, щоб виявляти наполегливість, не занадто себе утруднюючи, я повернувся до слова «любов», у якому мені так наполегливо відмовляли. Не сумніваючись, що в мій запал цілком вірять, я випробував ніжніший тон: відмова, буцім, не сердить мене, а засмучує, невже мій чутливий друг вважає, що я не заслужив бодай на деяку втіху?
І ось, щоб утішити мене, ручка її затрималася в моїй долоні, чарівний стан спирався на мою руку, і ми опинилися в найтіснішій близькості одне до одного. Ви, поза сумнівом, помічали, як в такій ситуації, коли захист слабне, проміжки між проханнями і відмовами стають все коротшими, як відвертають голову, як опускають очі долу і як слова, вимовлені тим же слабким голосом, робляться все рідшими та уривчастішими. Дорогоцінні ці ознаки недвозначним чином свідчать, що душа вже поступилась, але згоди почуттів досі ще не отримано. Я навіть уважаю, що в таких випадках завжди небезпечно виявляти надмірну рішучість. Бо таке розслаблення завжди супроводжується певним солодким відчуттям, і вивести з нього неможливо, не викликавши роздратування, яке незмінно йде на посилення захисту.
У цьому ж разі обережність була тим необхідніша, що мені слід було побоюватися, головним чином, страху, який мало викликати це самозабуття у моєї ніжної мрійниці. Тому, благаючи її про зізнання, я не вимагав навіть, аби воно висловлене було в словах: мене задовольнив би навіть погляд. Сам тільки погляд – і я щасливий.
Милий друже мій, прекрасні очі й дійсно глянули на мене, небесні вуста навіть мовили: «Авжеж, так, я…». Та несподівано погляд померк, голос урвався, і ця чудова жінка
