Важка весна - Борис Пахор

— Зараз?

— Ні-ні. Увесь день я в гарному настрої.

— Я б не сказала! — І присунулася ближче до середини ліжка — рвучко, відразу, не допомагаючи собі руками; ногами не могла і так, і так, бо вони не торкалися підлоги.

— Я серйозно, — сказав він. — Відколи прийшов твій «лісовий» лист.

Озирнулася на терасу.

— Бачиш, сьогодні повітря знову осіннє, і не віриться, що попередні дні було так холодно.

— Справді.

І подумав, що знову був несправедливо в’їдливий. Почувалася розкуто, бо була природною, мов колись, і незабаром вже не буде навіть усвідомлювати, що їй вдалося позбутися докучливого минулого. І вже зараз шукала визнання своєї нової свідомості, і зрозуміло, вона розчарована, бо не застала Іва. Нічого дивного, якщо через знову віднайдену радість іноді й пококетує; це оптимізм, усвідомлення життєвої сили, це добре.

Устала і пішла до тераси, вийшла і знову повернулася.

— Мушу йти.

— Уже?

Зупинилася коло ліжка Іва, немов нікуди не поспішала. Усе ж була рада його побачити. Показалася б і розпашілася від того, які враження справила на нього її дотепність. Це потреба за чимось, що змінило б одноманітне повсякдення, тому дріб’язково на це зважати.

Але йому це заважало, і йому знову здавалося, ніби вона замішувала їхній зв’язок на брехні, бо ця її метушня не була осмисленою, навмисною, а інтуїтивною, і тому набагато глибшою. Його світу їй не вистачало. І всі ці хованки з лікарем, який домагався її, були тепер щирою невинною грою в порівнянні з цим її сьогоднішнім настроєм. З цією потребою виставляння напоказ свого нового народження. Вона позбулася кокону, який її сковував, і метелик тепер хотів надолужити всю вимушену скутість. А він відчував при цьому, що є для неї лише трампліном.

— Що читаєш? Усе ще про Оділь? — запитала.

— Так.

— Вона схожа на мене?

— Іноді аж занадто.

Раптом почувся дзвоник, у коридорі наближалися голоси.

— Уже піду.

Підійшла до нього і знову відійшла, немов її вхопила якась круговерть.

Двері різко відчинилися, і до кімнати увійшов Ів. Власне, увірвався, немов порив вітру, який швидко закручується з-за рогу. Повис на клямці, а спиною оперся на зачинені двері.

Тієї ж миті помітив її і жартома нахмурився.

— Доброго дня.

Додав:

— Помагаємо собі, як можемо, — іронічно всміхнувся і пішов до свого ліжка довгими кроками, з ледь зігнутими плечима, немов глузував сам з себе, як клоун.

— Чудово, що ви завжди в гарному настрої, — сказала вона.

— Чудово, кажете?

— Охоче б переселилася до вас!

— Прекрасно, — мовив він і сів скраю ліжка.

Вона вийшла з тераси ближче до Іва.

— Запізнілі відлуння пубертату, — іронічно прокоментував Ів своє блазнювання.

— Мене чекає Мінетта, — сказала тоді задумано. І підійшла ближче до постелі Радка. — О, так. — І повернулася до нього. — Забула тобі сказати, що в мене є Мінетта.

— Мінетта?

Але вже обернулася до Іва.

— Так! Ота ангорська киця, яку мені обіцяла пані Рамон. Я тобі розповідала.

А розтлумачувала Іву:

— Вона така неймовірно мила, коли рухається, мов клубок рудуватої вовни.

Ів сказав:

— Не люблю котів.

— І я теж, — додав Радко.

— О, це незвичайне створіння — вигукнула вона.

— Справді не можу уявити, — весело сказав Ів і відкинув пасмо волосся з чола, — щоб я оце завів кота!

— Ви невиправні, — сказала вона і рушила до виходу; але це, мабуть, було більше через те, що Ів скинув капці і влігся у ліжко.

— Бувайте, — сказала. — Будьте чемні.

Схилилася над Радком і вустами торкнулася його щоки.

— Чемні в міру можливостей, — уточнив Ів і сягнув рукою по «Історії кінематографа».

Запала мовчанка.

Він подумав, що вона нахилилася лише з одного боку його щоки, а з іншого, через Іва, — ні. Було це, мабуть, із почуття відокремленості, яке їй раптом принесла їхня — Івова та його — тепла злагода.

Ніч пахла зимою, гострий подих вітру окреслив світлі зірки. І він побачив німецьку землю, сніг і стежки на ньому. Круппові возики. Стукіт дерев’яних черевиків об вигнуте залізо дна. Але прогнав ті картини. Хоча усвідомлення того, що він володіє такою потаємною власністю, теж допомагало йому позбуватися неприємного самопочуття від запросин панни Ренар на