З Елеанор Оліфант усе гаразд - Гейл Ханімен

Мимовіль я здригнулася, пригадавши те гостре лезо. І, знизавши плечима, погодилася з Реймондом.

— Маєш рацію, Реймонде, — сказала я. — Мені нема що тобі заперечити.

Він потягнувся до мене і взяв за передпліччя, стискаючи їх. Він був сильним.

— Ти хоча б думала про те, щоб звернутися по допомогу до лікаря? Це ж не завдасть ніякої шкоди.

Я кивнула. Знову в його словах був логічний зв’язок, а проти логіки не посперечаєшся.

— Є хтось, кому ти хочеш розповісти про те, що сталося? — запитав він. — Друг? Родич? Як щодо твоєї мами? Їй, мабуть, важливо знати, як ти почуваєшся.

Він припинив говорити, тому що я засміялася.

— Тільки не матусі, — сказала я, хитаючи головою. — Вона, мабуть, зраділа б від цієї новини.

Реймонд здавався нажаханим.

— Та годі тобі, Елеанор, ти говориш жахливі речі, — сказав він шоковано. — Жодна мама не зраділа б від страждань своєї дитини.

Я здригнулася і, втупившись у підлогу, мовила:

— Ти не знаєш моєї матусі.

28

Наступні кілька днів видалися не надто простими. Кілька разів Реймонд приходив без попередження, прикриваючись тим, що нібито приніс їжу чи повідомлення від Боба, але насправді перевіряв, чи я, було, не зарізала себе. Якби мені потрібно було кількома словами описати поведінку Реймонда, це було б «протилежна загадковій». Я могла тільки сподіватися, що цей чоловік не грає в покер, оскільки боялася, що він встане з-за столу з порожнім гаманцем.

Дивно, що він наглядав за мною, особливо зважаючи на не надто приємні обставини, у яких він знайшов мене після концерту. Раніше, коли я почувалася засмученою та пригніченою, люди, які на той момент були в моєму житті, просто телефонували соціальному працівнику і мене забирали в інше місце. Реймонд нікому не телефонував і не просив втрутитися якусь службу. Він сам вирішив доглядати за мною. Я замислилася над цим і дійшла висновку, що для деяких людей непроста поведінка не є причиною розривати з вами контакти. Якщо ви їм подобаєтеся — а я пам’ятаю, що ми з Реймондом погодилися бути друзями, — тоді, здається, вони готові підтримувати контакт, незалежно від того, сумно вам, чи ви пригнічені, чи у вас непроста поведінка. Це стало своєрідним одкровенням для мене.

Цікаво, а в сім’ях теж так? Теж є батьки чи сестра, які говорять, що будуть поряд, незважаючи ні на що? Не те що ви б сприймали їх як належне (у цьому житті нічого не можна сприймати як належне), а просто знали, що вони будуть поряд, якщо вам потрібні, попри те, як усе погано. Зазвичай я не схильна до заздрощів, але мушу зізнатися, що мені болить від цієї думки. Однак ще дужче мені болить смуток від того, що я ніколи не матиму шансу дізнатися, що таке… як же це називається… безумовна любов, мабуть.

Але нема чого плакати над втраченим. Реймонд трохи показав мені, якою вона має бути, тому я була щасливою від цієї нагоди. Сьогодні він приїхав з пачкою м’ятних цукерок і — неймовірно — гелієвою кулькою.

— Я знаю, що це дурість, — він усміхнувся, — але, йдучи на автобус, я проходив повз крамницю на площі і побачив там хлопця, який продавав ці кульки. Я подумав, що це могло б тебе підбадьорити.

Я побачила кульку і засміялася, несподіваний приплив почуттів, незнайомий мені досі. Він передав мені мотузку, і кулька злетіла до стелі, а потім вдарилася об неї, ніби намагалася втекти.

— А що це? — запитала я. — Це… сир?

Раніше мені ніхто не дарував гелієвих кульок, і вже точно ніхто не дарував кульки такої дивної форми.

— Це Спанч Боб, — сказав він, вимовляючи слова дуже повільно й чітко, ніби я була ідіоткою. — Спанч Боб Квадратні Штани.

Напівлюдина-напівгубка з великими передніми зубами! Продається ніби щось зовсім непримітне! Люди завжди казали, що я дивна, але насправді, коли я бачу подібні речі, то розумію, що мене можна назвати відносно нормальною.

Я заварила нам чай. Реймонд поклав ноги на кавовий столик перед диваном. Я хотіла попросити його прибрати ноги, але потім мені спало на думку, що в моїй квартирі він почувається як у себе вдома, доволі комфортно, щоб тут розслабитись і повною мірою використати меблі. Насправді ця думка була доволі приємною. Сьорбаючи чай — а оці звуки мені подобалися менше, — він запитав про візит до лікаря. Раніше цього тижня, після того як Реймонд навів переконливі аргументи про важливість отримання кваліфікованої поради фахівця щодо мого душевного стану, а також про ефективність сучасних методів лікування будь-яких проблем з психічним здоров’ям, я зрештою погодилася записатися на прийом.

— Я йду завтра, — сказала я. — О пів на дванадцяту.

Він кивнув.

— Це добре, Елеанор. Пообіцяй мені, що будеш максимально чесною з лікарем, що розкажеш йому про все, що відчуваєш, про все, що пережила.

Я замислилася над цим. Я вирішила, що розповім лікарю все, але я не збиралася згадувати про невелику купку таблеток (яких більше немає в моїй аптечці — Реймонд змив їх в унітаз, зовсім не замислюючись про довкілля. Тоді я вдавала роздратування, але потайки раділа, що позбулася їх), а ще я вирішила нічого не казати про розмови з матусею і про наш дивний, безплідний проект. Матуся завжди казала, що слід надавати інформацію людям, які пхають носи в чужі справи, залежно від її необхідності, а згадані теми не були необхідними. Лікарю потрібно було зрозуміти, що я почувалася дуже нещасною, аби порадити, як краще впоратися з цим станом. Нам не потрібно копатися в минулому, розмовляючи про речі, яких не можна змінити.

— Обіцяю, — промовила я. Але схрестила пальці.

29

Коли лікарка виписала мені лікарняний, я замислилася, чи зможу бути неробою. У мене завжди була робота на повний день, я почала працювати в Боба через тиждень після випуску з університету, і за всі ці роки я жодного разу не брала лікарняний. На щастя, я маю дуже міцне здоров’я.

Першого тижня, одразу після випадку з горілкою та візитом Реймонда, я дуже багато спала. Також я займалася й іншими справами, нормальними справами, приміром ходила по молоко та приймала душ, але зараз я не можу точно цього пригадати.

Лікарка визначила, що я маю депресію, спираючись на ті незначні деталі, які я