Три таємниці Великого озера - Наталія Ігорівна Тисовська
Розчахуються двері. Музика стихає. Заходить п а н К а н ь о в с ь к и й , позаду нього ж о в н і р и .
Пан Каньовський.
(до м у з и к )
А веселої польки?
Щоб у боці до кольки,
Чобітки - на лахміття…
(М у з и к и грають польку. П а н К а н ь о в с ь к и й підхоплює першу-ліпшу д і в ч и н у, виявляється, Б о н д а р і в н у ).
Хто ж ця красна дівиця?
П а н К а н ь о в с ь к и й веде Б о н д а р і в н у у швидкому танку. Велика зала починає кружляти. Миготять обличчя д і в ч а т і х л о п ц і в , серед них раз у раз виринає бліде лице Ти т а р е н к а .
Пан Каньовський.
(до Б о н д а р і в н и ).
Де ховалася, квітко,
Ти від любого пана?
Чарівна і жадана…
(Пристрасно шепоче).
Дам я батькові відкуп,
А ти підеш зо мною
Та й до панських покоїв…
П а н К а н ь о в с ь к и й хоче міцніше пригорнути Б о н д а р і в н у, але вона зненацька дає йому ляпас. П а н К а н ь о в с ь к и й зло шарпає Б о н д а р і в н у за руку, аж вона заточується. Ти т а р е н к о підбігає і штовхає п а н а К а н ь о в с ь к о г о в груди, вихоплює з-за халяви чобота ніж.
Пан Каньовський.
(ошелешено)
Як ти смієш, холопе?
Перш ніж п а н К а н ь о в с ь к и й встигає договорити, один із ж о в н і р і в рубає Ти т а р е н к а шаблею. Ти т а р е н к о падає спершу навколішки, тоді долілиць. Б о н д а р і в н а всім тілом тягнеться до коханого, зіниці її навіжено розширені.
Бондарівна.
Сон у руку… Вода…
Незворотна біда…
Пан Каньовський.
(поправляє кунтуш)
З тими хлопками клопіт!
(Обертається до ж о в н і р і в )
Заберіть його швидко!
(До м у з и к )
Ви чого позмовкали?
(М у з и к и починають награвати, але не в лад).
Ми ще не догуляли.
(До Б о н д а р і в н и )
Так, прекрасная квітко?
Ж о в н і р и виносять тіло Ти т а р е н к а . Б о н д а р і в н а мов уві сні проводжає його поглядом.
Бондарівна.
Ти без мене… без мене…
Під хрестом безіменним…
У нетесанім гробі…
У холодній утробі
Земляній…
Пан Каньовський.
Моя кралю,
Що, уроку замало?
Пан сказав - до покою!
(Хапає її за руку).
Бондарівна.
(марить)
Заливає водою
Вутлий човник без весел
На середині плеса.
У човні на кормі
Ми самі, ми самі,
Я і ти…
Пан Каньовський.
(з серцем)
Божевільна!
Бондарівна.
(кричить)
Розлучатись не вільно!
(Обм’якає в руках п а н а К а н ь о в с ь к о г о ).
Завіса.
ДІЯ ІІІ.
Свіжа яма для могили, поруч стоїть відкрита труна. В труні лежить мертва Б о н д а р і в н а . Д і в ч а т а вбирають її квітами. Поруч тулиться б а т ь к о . П а н К а н ь о в с ь к и й схилився над труною.
Бондарівна.
(з заплющеними очима)
І могилу мою змиють дощі,
І не буде навіть
