Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
Рік 1895. Німеччина.
Лабораторія Фізичного інституту університет) Вюрцбургу.
Пізній вечір. Професор Конрад Рентген закінчує роботу: гасить освітлення, робить крок до дверей, знімає з вішалки капелюха…
…і завмирає! Десь у темряві, за чорними контурами пристроїв — загадкове зеленкувате мерехтіння!
Здивований, Конрад Рентген обережно йде в темряві на це слабе джерело світла.
Зеленкувато мерехтить… шматок картону!
Він, втім, не зовсім звичайний: напередодні його вкрили флуоресцентною хімічною сполукою — платиноціанатом барію.
Але чому він сяє?! Флуоресценція, оце ось мерехтіння — виникає тільки тоді, коли на відповідну речовину потрапляє якесь проміння. А яке може бути проміння — в повному мороці абсолютно темної лабораторії?!!
Шматок картону, наче знущаючись, розливає навколо себе слабке загадкове сяйво… На його поверхні — темна тінь, схожа на іронічну посмішку…
Збентежений, Рентген уважно озирається. З чого б це флуоресцентній сполуці світитись?
— Забув відключити!!
Джерело високої напруги! Від нього проводи йдуть до газорозрядної трубки Крукса. Але ж вона надійно прикрита товстим чорний картоном, який не пропускає — не може пропускати в принципі!! — видиме світло…
Рентген відключає трубку Крукса — сяйво платиноціанату барію тут же зникає.
Вмикає — зеленкувата флуоресценція картону з'являється знов…
— З трубки йде невидиме випромінювання..?
Рентген вимикає її — сяйво зникає.
Вмикає — знову мерехтіння…
— Невже ці промені проходять крізь товстий непрозорий картон?! Пронизують його наскрізь?! Для цього вони мають мати величезну енергію!
Між картоном і трубкою він ставить на ребро дерев'яну дошку…
Картон сяє майже так само, як і до того. Ну може трохи слабше… Чи це тільки здається?
— Та потужність цих променів просто колосальна! Не тільки крізь картон — крізь деревину проходять! Крізь твердий, щільний, товстий матеріал!!
Вставляє між джерелом променів і картонкою пластину з свинцю завтовшки кілька міліметрів…
Мерехтіння слабшає істотно…
— Ага!
Витягає свинець — свічення поновлюється з попередньою силою.
Рентген у задумі опускає руку… її кисть потрапляє в простір між трубкою і зеленкувато сяючим картоном, і… ЩО ЦЕ??!! На картоні з'являється тінь, що за формою нагадує кості руки людини!! В абсолютно темній кімнаті, на слабо сяючому картоні — тінь відтворює порухи його руки!!!
Рентген знімає піджак, засукує рукави, весь — у мисливському запалі. Яка там вечеря!
ТАК БУЛИ ВІДКРИТІ
НЕВИДИМІ, АЛЕ ДУЖЕ ПОТУЖНІ ПРОМЕНІ,
ЯКІ ПРОХОДЯТЬ НАВІТЬ КРІЗЬ ТВЕРДІ НЕПРОЗОРІ МАТЕРІАЛИ.
Через 50 діб напруженої роботи…
Засідання фізико-медичного товариства Вюрцбурга.
Конрад Рентген закінчує на трибуні доповідь про своє відкриття.
ОВАЦІЯ.
Рентген виконує демонстраційний експеримент: робить знімок кисті руки керівника товариства анатома Альберта фон Кьоллікера. На зображенні чітко видно кості, частково обрис всієї кисті — і перстень на безіменному пальці!
Шалена овація аудиторії. Вигуки «Браво!», «Небачено!» Рентген посміхається в бороду: раніше побачити ТАКЕ дійсно було неможливо. А для нього такий знімок «через живу плоть» уже не новина: першою людиною на Землі, яка ще місяць тому побачила фото костей власної руки, стала його дружина Анна-Берта.
Альберт фон Кьоллікер запропонував на честь першовідкривача назвати промені рентгенівськими.
ВЛАСТИВІСТЬ НОВИХ ПРОМЕНІВ
ПРОНИКАТИ ЧЕРЕЗ М'ЯКІ ТКАНИНИ ТІЛА
БУЛА ЗРАЗУ Ж ЗАСТОСОВАНА ДЛЯ МЕДИЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ.
На екрані рентгеноскопа — «живе» рентгенівське зображення тулуба людини: видно кості, хребет, дихання легень, биття серця…
…а над екраном — голова власника всього цього живого багатства, що жваво розмовляє з лікарем-рентгенологом.
Через тиждень після доповіді Рентгена.
Чикаго, США. Фізична лабораторія. Жінці опромінюють груди.
ПЕРША СПРОБА
