Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

і заспокоївся, хоч якась недовіра в душі ще могла залишитись. Принаймні зникло почуття неминучої небезпеки. По дорозі завітав до шевця, щоб полагодити черевики. А вийшовши на вулицю, раптом побачив, що Войнягу прямує назад, і перелякався. «Чому він повертається на КП? — постало перед ним запитання. — Безперечно, щоб виказати мене. Що ж його робити?» І, здурівши від жаху, капрал роздобув гвинтівку, засів десь і почав чекати, поки Войнягу наблизиться. А тоді й вистрілив.

Ти оце міркував, як Томеску не втік, убивши молодшого лейтенанта. Мені здається, це питання й збиває тебе з пуття. Проте й на нього теж можна відповісти. Він хотів переконатися, що Войнягу мертвий. Адже той міг бути поранений, і тоді… Капрал сказав про себе, що погано стріляє. Можливо, це так і є. Але на той раз страх і відчай зробили його чудовим стрільцем.

Отже, на мою думку, вбивця Войнягу — Томеску. А ти, здається, не вважаєш його винним.

— Ні, не вважаю!..

— Тоді дозволь тебе запитати, як капрал міг знати, що офіцер ще повернеться?

— Він стежив за ним.

— Нехай і так!.. Уявимо собі на мить, що Войнягу застрелив хтось інший. Але хіба тоді цей вбивця не міг подумати, що молодший лейтенант доручив Томеску сповістити про нього в другий відділ. В такому разі, першою жертвою мусив би стати капрал, а не Войнягу. Хіба у нас є якісь заперечення проти такого припущення? Аж ніяких!.. Допустимо, що вбивця і молодший лейтенант зустрілися несподівано. І все-таки Войнягу не затримав його. Чому? Змилувався над ним? Ні! Тоді це був звичайний розрахунок: краще заарештувати його пізніше, щоб обійтись без зайвої метушні. Оце й подумав убивця. Він розумів, що Войнягу не обов'язково самому йти до другого відділу. Йому можна послати туди й Томеску. Не будемо це заперечувати. А якщо події й справді відбувалися так, то чому ж вбито офіцера, а не капрала?

Уля пересів з стільця на стілець.

— Пане капітан, по-моєму, вбивця був певен, що молодший лейтенант нічого не розповість про нього Томеску.

— Чому?

— Цілком просто. Він знав, що Войнягу не зможе цього зробити. А коли б у нього з'явився якийсь сумнів, то, певна річ, убив би раніше капрала.

— Войнягу не зможе цього зробити… Чому? Я ніяк не збагну.

— Це значить, що відомості офіцера-розвідника про вбивцю були такими важливими, що він не міг довірити їх третій особі. Злочинець розумів це, а тому й застрелив Войнягу. Томеску в той час його зовсім не турбував.

Начальник другого відділу знизав плечима:

— Поясни мені, будь ласка!

— Що ж тут пояснювати! Ось вам факти: молодшого лейтенанта вбито, а капрал живий.

— Це ще не все, — глузливо відказав капітан.

Проте Уля наче й не відчув його іронії.

— Я не можу сказати, що Томеску зараз ніщо не загрожує. Навпаки, на нього, напевне, теж чатує смерть з косою.

— Не виключена можливість, що над Томеску вже нависла смертельна небезпека! Цей злочинець, по-моєму, вимушено пішов на вбивство і зараз боїться розслідування. Вірніше кажучи, він побоюється, щоб другий відділ не запідозрив капрала у вбивстві молодшого лейтенанта і не заарештував його.

— Та ти ж мелеш дурниці. Навпаки, я вважаю, що його втішить цей арешт.

— Зовсім ні. І ось слухайте чому. Уявимо, що Томеску заарештовано. Не почуваючи ніякої провини, капрал наполегливо шукатиме аргументів, щоб довести свою непричетність до вбивства. Він передумає все, що сталося за час його зустрічі з Войнягу. Нам точно відомо, що Томеску був байдужим до навколишнього. Коли ви нагадали йому про сварку, він здивувався. Цей щирий подив свідчить про те, що капрал дійсно не звертав ні на кого уваги. Наполегливо розмірковуючи в тюрмі про ту подію, шифрувальник почне пригадувати найменші подробиці. Цілком можливо, що деякі з них, а то й усі без винятку, в його уяві не матимуть якогось значення. Однак на допиті йому доведеться розповісти про них. І те, що він вважатиме дріб'язковим, насправді й допоможе нам натрапити на слід убивці. Не вважайте тільки мене легковажним. Я не буду доводити, що й убивці відомо, як неуважливо під час зустрічі поводив себе Томеску. Навпаки, я певен, що він цього не знає. А тому й боїться, щоб капрал часом не розповів чогось такого, що розкриє нам очі на весь злочин. Все це я мав на увазі, говорячи, що Томеску загрожує небезпека. І я вважаю, що краще для капрала і тим більше для нас, коли ми заарештуємо його. Цілком можливо, що вбивця, поспішаючи, зробить якусь фатальну для себе помилку.

Але капітан Георгіу, вислухавши пропозицію Улі заарештувати Томеску, завагався. Сліпо обвинувачуючи шифрувальника раніше, він зараз уже не був таким впевненим у його провині. Міркування Улі похитнули всі його колишні переконання. А проте начальник другого відділу навіть сам собі не признався б у цьому.

— Краще ми зробимо це вранці. У мене ще не з'явилось остаточного рішення.

— Гаразд! А доти я оберігатиму його від усяких несподіванок.

Потиснувши один одному руки, вони й розійшлися, Коли Уля зайшов у двір свого хазяїна, собака голосно загавкав, а потім, впізнавши його, почав скавчати. Тягнув капрала за полу шинелі і жалібно дзявкотів.

— Що таке, Рябчику? Розбудив тебе? Нічого, до ранку виспишся! Цілими ж днями вилежуєшся.

Він погладив собаку і зайшов до хати. Ніхто з хлопців не спав. Бурлаку щось розказував, а інші уважно слухали його.

Уля відразу спохмурнів.

— А де Томеску? — запитав він схвильованим голосом.

— Де ж йому бути? У якоїсь молодиці… Ти ж показав дорогу… — відповів Барбу Васіле.

— Облиш жарти! Хлопці, де Томеску? — допитувався Уля Михай.

— Барбу ж тобі сказав, — озвався єфрейтор Пеліною.

— І він давно вийшов?

— Відразу ж після тебе, — мовив Бурлаку. — Десь так пів на одинадцяту. Ми всі вже лежали роздягнені, а він довго нишпорив щось у мішку і, як помітив Мардаре, з нетерпінням