💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Читаємо онлайн Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
не насмілився б в таку пору застрелити офіцера. Це моя особиста думка. Сподіваюсь, ти теж погодишся зі мною. От давай почитаємо кілька протоколів. Я почну з свідчення солдата, який стояв на посту біля воріт, його ім'я… Зараз, зараз знайду… Його звати Бирзу Думітре. Послухай, що він розповідає…

«… Було вже кілька хвилин після третьої, коли той пан молодший лейтенант вийшов за ворота. Мабуть, він дуже поспішав, бо навіть не підняв руки, коли я віддав йому честь. І пішов дорогою вниз…

Запитання: Звідки ти знаєш, що тоді було трохи більше третьої?

Відповідь: Бачте, пане капітан, я саме прийняв пост. Вартував у другій зміні. Ось тому й знаю!.. І він, як я вже говорив, пішов вулицею вниз. Я ще раз подивився йому вслід, а потім одвернувся. Трохи пізніше, знову глянувши на шлях, я побачив, що пан офіцер з кимось розмовляє.

Запитання: З ким же він там говорив? Ти не впізнав?

Відповідь: Ні, пане капітан. Було далеченько, та й стояв він до мене спиною. Хоч я не бачив його обличчя, однак запевняю вас, що постать видалася мені знайомою. Але хто він, не знаю. Хай мене грім уб'є, коли брешу! Ех, коли б мені ще хоч раз його зустріти… Та ви не турбуйтесь, пане капітан! Віднині я добре витріщатиму очі. І якщо натраплю на того солдата, неодмінно впізнаю його.

Запитання: Ти говориш, солдата? А може, він офіцер?

Відповідь: Ні, не офіцер, пане капітан!.. Солдат, а можливо, що й студент. Клянусь своєю головою, я таки знайду його. Візьму за комір і приведу до вас.

Запитання: Чи довго вони там розмовляли? І коли розійшлися?

Відповідь: Вони й не розходились, пане капітан! Стояли й говорили, а потім разом і пішли вниз вулицею… Оце й усе, що я знаю. Але ні, брешу. Я чув і постріл з гвинтівки. Ще й подумав: «Який це навіжений стріляє серед білого дня, порушуючи наказ пана генерала?».

Запитання: А ти певен, що вистрілили з гвинтівки? Може, з револьвера?

Відповідь: Ні, пане капітан. Я ж не перший день на фронті. Можу відрізнити постріл з гвинтівки од револьверного. пострілу».

— Оце й усе, — мовив далі капітан Георгіу. — Як бачиш, мій писар, отой шалапут Морояну, записав слово в слово свідчення днювального. Хоч він і не стенограф, але я певен, що тут не пропущено жодного слова. Та повернімось до справи. Само собою зрозуміло, допитуючи інших, я намагався довідатися, що це за солдат розмовляв з Войнягу. Але даремно. Ніхто його не бачив. Я вже втратив всяку надію, коли раптом натрапив на слід. Слухай, що мені розповідає кухар з унтер-офіцерської їдальні. Це тебе теж зацікавить.

«Я кухар з їдальні панів унтер-офіцерів. Пан старшина Постолаке послав мене до інтендантства по олію, бо на вечерю мав бути салат. А по дорозі я зустрів пана молодшого лейтенанта Беленуце, і він звелів мені йти назад, сказавши, що нам скоро підвезуть олію та інші продукти.

От я й повернувся. І раптом угледів пана студента Томеску Адріана з шифрувального. Він розмовляв з якимсь незнайомим паном молодшим лейтенантом. Я привітався, але вони мені не відповіли. І, розмовляючи, весь час вимахували руками. Студент Томеску розчервонівся, наче тільки-но вийшов з бані. Мабуть, цей пан офіцер дає волю своїм рукам, подумав я. Відколи ми з руськими, мордобій заборонено. Але ж… є ще пани офіцери, що не можуть стриматися… Хіба ж легко відразу позбутися давніх звичок?

І я поспішив до їдальні.

Що трапилось пізніше, не знаю.

Доповівши панові старшині про розмову з паном молодшим лейтенантом Беленуце, я пішов на кухню чистити картоплю».

— Несподіванка за несподіванкою, пане капітан, — промовив Уля Михай. — Признаюсь щиро, я ніяк не сподівався, що і в цьому вбивстві замішаний якийсь шифрувальник. Цікаво і в той же час дивно!..

— Свідчення Томеску й справді незвичайне. Ось послухай, що він сказав.

І начальник другого відділу взявся читати протокол.

«Я вже давно знайомий з молодшим лейтенантом. Ми обидва з Браїли, навіть жили на одній вулиці. В дитинстві не дружили, бо належали, як то кажуть, до різних світів. Він з багатої родини, а мої батьки — бідняки.

Темістокле ріс під доглядом гувернантки та слуг. Вони забороняли йому гратися з нами, дітьми міських злидарів. Коли ми здіймали галас на вулиці, панич підходив до залізної брами і кидав на нас зневажливі погляди. Він ледве розтулив рота, байдуже відповідаючи на якийсь наш жарт.

Пізніше, поступивши з ним до ліцею, я зрозумів, що Войнягу не такий уже й поганий хлопець. Ми заприятелювали, і я почав заходити до нього додому. Зі мною Темістокле був щирим і навіть поблажливим. Однак часто в нього брала гору заздрість, і тоді цей хлопець ставав озлобленим, намагався всіляко принизити мене. Але це швидко миналося, і він щиро каявся, просив вибачення.

Пам'ятаю один гіркий випадок. Войнягу вже давно вчився грати на скрипці. Частенько він розпочинав свій урок при мені. Як я хотів тоді сам взяти в руку смичок.

Але де ж дістати грошей, щоб навчитися? Батькового заробітку ледве вистачало на харчі та плату за наше навчання. Але зрозумівши, що я тільки й думаю про скрипку, він таки роздобув її мені. Хоч була вона проста, саморобна, із звичайнісінького дерева, однак татові довелось віддати за неї всі гроші, і ми цілий тиждень жили надголодь. Звичайно, я відразу ж побіг до Темістокле. Він саме закінчував урок музики. Його вчитель взяв у мене скрипку, наладнав її, провів кілька разів смичком по струнах і, нічого не сказавши, повернув назад. Спостерігши, з якою любов'ю я притискував її до грудей, згодом запитав:

— А в нотах ти розумієшся, хлопчику?

— Трохи, пане! Нам показували в школі.

— Хто ж навчить тебе грати?

— Не знаю… Учителеві треба платити, а в батька немає грошей.

— Давай я тобі дещо поясню…

І вчитель показав, як

Відгуки про книгу Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: