Химера - Михайло Савович Масютко

— А ми тепер тільки сміємось над своєю долею та говоримо:

— Хай живе кацап на Україні, а хохол на Сахаліні, —вставив Кулик.

— А зайдеш у їхню контору, заговориш по-своєму, на глум піднімуть. «Научісь сначала гаваріть по-человеческі, а патом пріхаді», — скаже. Так наче не вони на цю землю забрели, а ти приїхав хтозна звідкіля.

— Та ще й, приймаючи на роботу, як випитує! — продовжує сказане Нечаєм Нерівний. — І де народився, і хто твій батько, і хто твій дід.

— Виявляє пильність, — уточнює Гришко, — як той кацап коло волів.

— Та ще й вихваляється своїм недовір’ям до людей. «Москва сльозам не вєріть», каже, — додає Кулик.

— А то в них з діда-прадіда так ведеться, — пояснює Кушніренко, — вони й один одному не довіряють. їх до цього їхні царі привчили. Був у них цар Іван Грозний, так той цілу армію вивідувачів створив. Скрізь їздили і вивідували, хто чим дише. Як хтось щось не так, то його зразу в диби і в Москву на «лобноє мєсто» до колоди, і голову під сокиру.

— Це там, де ото тепер Красная площадь? — спитав Кулик.

— Ото саме там. Там, де зараз Лєнін лежить. А цар Петро первий, той уже не возив на «лобноє мєсто», той на місці власноручно шаблюкою голови знімав.

— Ну то ті старі царі їхні голою силою удержували власть свою, а ці ж не тільки силою, а й обіцянками, — сказав Гришко.

— Якими? — спитав Нечай.

— А комунізм же обіщають. Люди робитимуть, хто скільки схоче, і їстимуть, хто скільки схоче.

— І спатимуть всі під одним рядном, — додає під загальний сміх Кулик.

— Ну про рядно вони тепер мовчать.

— Мало тепер вони уже говорять і про комунізм, — знову заговорив Кушніренко. — А колись вони говорили про нього багато.

Це так: тоді, коли Лєнін взяв вдасть, то він об’явив, що комунізм вони зроблять за п’ятнадцять год. Та, як ви знаєте, йому не дали це зробити. Його підстрелили, і він скоро помер. Коли власть узяв Сталін, то він об’явив, що за п’ятнадцять год комунізму у них не вийде, а вийде за сорок п’ять шд. Та Сталін помер саме тоді, як минуло сорок п’ять год. Проте перед своєю смертю він казав, що скоро голки, нитки і ґудзики продаватимуться безплатно. Не вийшло.

Помер, і весь план його пропав. А як прийшов до власті Хрущов, то він об’явив, що комунізм буде у вісімдесятому році. Та його скинули його поплічники, не дали йому построїть комунізм.

— Це так, як ото у тій казці про того коваля, — перебив Кушніренка Гаврило Таран, — що взявся чоловікові з його заліза викувати плуга. Кував, кував — не виходе. Прийшов чоловік, питає:

«Зробив плуга?» — «Та ні, каже, — не виходе з твого заліза плуг. Може вийти лопата». — «Ну то роби вже хоч лопату». Кував, кував — не виходе в нього й лопата. Прийшов чоловік, питає: «Готова лопата?». — «Та ні, каже, не виходе й лопата, може вийти швайка».

— «Ну то роби вже хоч швайку». Кував, кував — не виходе у нього й швайка. Прийшов чоловік, питає: «Ну то як? Зробив швайку?»

— «Та ні, каже, не виходе й швайка. Може вийти пшик». Нагрів кусок заліза, вкинув у воду, воно зашкварчало. «Оце тобі пшик», — каже.

Всі почали сміятися і наче забули про що перед цим говорили.

— Ну то їм тепер треба говорити, що вони строять не комунізм, а пшикізм, — крізь сміх виговорив Нечай.

— Вони називались би не комуністами, а пшикістами, — ще дужче сміючись, сказав Кулик.

— Так тому ж ковалеві після такої роботи вже довір’я не було, — вивів усіх із сміхового забуття Кушніренко. — А ці роблять свої пшики, вже сім десятків год роблять вони їх, а їм далі вірять. Ось у чому наше горе.

— Так це вони нам, клаповухим вахлакам, лускають бульки про свій комунізм. А самі вони давно в нього не вірять, — заговорив Нерівний. — Не вірять вони й у те, що їхня власть ще довго продержиться. Того вони так і квапляться красти усе, що їм під руки попаде, обкладаються золотом, алмазами та брильянтами. Щоб було за що жерти, коли їхній комунізм завалиться.

— Це не всі з них так думають, — заперечує Гришко.

— Багато з них вірять у свою силу. Ось тепер вони завойовують Афганістан, пробиваються до теплих морів, до арабської нафти, щоб перекрити доступ її до всіх держав. А тоді вони голіруч підіб’ють під себе увесь світ, бо без нафти всі машини й заводи стануть, обплутають усю землю своїм колючим дротом — і буде для них комунізм.

— І нема кому його спинити, — сказав Гришко.

— А хто його спинить тепер? Не спинили, дурні, тоді, коли він нас завойовував, то тепер уже ніяк його спинити.

Він тепер перед усім світом вимахує своєю атомною бомбою і робе своє діло, а всі поприсідали од страху, — сказав Кулик.

— Та цей же теперішній наш цар наче за мир, — каже Нечай.

— Вони всі за мир. Вони не хочуть такої війни, у якій і їх битимуть. Вони хочуть такої війни, щоб вони били всіх, а їх ніхто, щоб тільки вони були озброєні, і щоб їм, озброєним, можна було воювати проти беззбройних і безборонних. Так, як вони з нами зробили, що порозкидали наші кості од Карпат до Аляски. Оце вони називають миром. А ти вір у їхній комунізм і хвали їхній такий мир, — відповів Нечаєві Кушніренко.

— А що зробиш? — каже Нерівний. — Спробуй скажи, що ти не віриш у їхній комунізм, — прийдуть, схватять і заженуть туди, де