Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
ГРАВЕЦЬ-2: Ну, зачекай, я ще на тобі відіграюсь!
ГРАВЕЦЬ-1: НА ДАХУ!
Стрій регоче.
На чорно-білому поганенькому моніторі — безлюдний дах 3-го енергоблоку, найближчого до пролому його аварійного невдахи-близнюка за номером 4. Розплавлений після пожежі бітум, уламки, щось схоже на будівельне сміття, совкові лопати, «кайло»-кирка…
«ЗАВДАННЯ
Прибрати сміття і шматки графіту. Скинути їх лопатами вниз.
Пробити до кінця отвір у даху для виводу кабелю.
Рівень радіації в місці робіт — 60 рентген на годину.
Час роботи — 2 хвилини.
Доза опромінення особового складу — 2 рентгени (максимально допустима добова доза).
Переопромінення особового складу вище вказаної дози категорично заборонено. Командири несуть за це особисту відповідальність.»
Кімната для перевдягання в спецроби перед виходом на дах.
МІСЦЕВИЙ СЕРЖАНТ: Швидше, швидше, розвідка! Не затримуй процес!
СЕРГІЙ (надягає шкіряно-свинцеву робу, схожу на середньовічні лати, сичить): Дива науки і техніки… Повна механізація… Тумблер «Лопата» в положення «Включено»…
СЕРЖАНТ: Швидше! Не затримуй!
КОЛЯ (бадьоро-знущально): Нічого, командир! Пофіг нам мороз — ми ж на велосипедах! Правда, Котко?
СЕРЖАНТ: Швидше, розвідка!
СЕРГІЙ: Сержант, заткнись! Ми ще не на даху!
Всі нервово перевдягаються.
Гола, обдерта кімната — накопичувач перед виходом на дах. Бійці, вже одягнені в роби, чекають, притулившись спинами до стін по обидва боки від масивних залізних дверей. Сергій проходить уздовж ряду, ще раз перевіряючи, чи надійно застебнуті роби, — більше для того, аби зайняти чимось себе й бійців. Підходить до гравця-1, перевіряє.
ГРАВЕЦЬ-1 (мрійливо дивиться на годинник): А в тюрязі в цей час обід…
Сергій підходить до Котка.
КОТКО: Е-е… командир, можна тебе на хвилинку?
СЕРГІЙ: Аби ми тільки наш вихід на сцену не пропустили… (відходить з Котком)
КОТКО (драматичний шепіт): Командир, куди ми премось?! (йому перехоплює подих) Смертники!
СЕРГІЙ: Ну, якщо оступишся і полетиш з даху, то точно.
КОТКО: Та там (заїкається) тисячі рентген за годину! Це ж всі кажуть!
СЕРГІЙ: Ну, навіть на тисячі рентген за годину — від хвилини не помирають. А я тобі обіцяю (обглядає розвідників у кімнаті) — якщо там хоч трохи більше 60 рентген на годину… (далі не чути) Зрозуміло?
КОТКО (сопе): Угу.
Сергій підходить до дверей на дах, поряд з ними стоїть Коля.
СЕРГІЙ (стиха): Слухай, велосипедисте… Що вони тут нам про рівень на даху наговорили — це… (далі не чути)
Коля неуважно водить очима по кімнаті, слухає, киває. Здивовано підіймає погляд на Сергія.
КОЛЯ: А наше завдання на даху?
СЕРГІЙ: А це вже моя справа.
Шльопанцов, стоячи в прикритому стінами особістських наметів дворику, ляскає себе по кишенях… Мішок коло його ніг.
Лайнувшись, йде назад до намету.
Мішок з поштою на землі.
В кімнату-накопичувач влітає низький-тонкий-верткий «наука» в білій робі та чіпці.
«НАУКА»: В/ч номер 45797? (кілька розвідників кивають) Половині групи — червону таблетку, половині — білу…
ГОЛОС ГРАВЦЯ-2: Та ми зараз вже виходимо…
«НАУКА»: Нічо, встигнете! Прізвища — у кого яка таблетка — потім запишу… (роздає) Ф-у-ух, добре — встиг… а то весь експеримент загнувся б… Замахаєшся тут! «Наука таки вимагає жертв» — щира правда! Мене одного на скільки народу кинули… Нікому нічо не треба. Командир, простеж, щоб випили. Обов’язково кров потім раз на три дні здавати в таборі. Ми вас відмоніторим! (йде) Все, я далі побіг! Командир, ти простеж!
Всі проводжають його очима.
СЕРГІЙ: Та-ак. Дружно взяли таблетку в праву руку… І поклали в ліву кишеню.
