Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
Коля закінчив заглядати в газету. Побачив малюнок Петра — і, шкодно просяявши обличчям, теж домальовує щось на лицевій стороні своєї листівки.
Всі пишуть — коханим, матерям, друзям…
Сергій, сидячи над чистим аркушем паперу, думає, його відсутній погляд на стіні намету. Усміхається теплою «внутрішньою» посмішкою: щось згадав… Швидко починає писати…
ГОЛОС ВІД ВХОДУ: Командир, тебе ротний шука!
СЕРГІЙ: Чорт! Зараз… (швидко закінчує речення, додає рядок, підписується; на ходу заклеює язиком конверт)
Тильна лінійка табору. За кілька кроків від Ленкімнати на короткому свіжообтесаному стовпі — грубо збитий дерев’яний ящик. У щілину — широку, темну, криво випиляну — Сергій вкидає білий прямокутник конверта.
В наметі ротного.
СЕРГІЙ (недовірливе обличчя):…І розвідку?!
РОТНИЙ: І розвідку. Вимітай усіх до єдиного. На АЕС!
СЕРГІЙ: А в розвідку хто ж поїде?!
РОТНИЙ: Поїдуть. Я домовився.
СЕРГІЙ: Хто?!
РОТНИЙ: Ну, завтра — з автобату.
СЕРГІЙ: А післязавтра — з банно-прального загону? Що ці автомобілісти там наміряють? І де? Вони що, маршрути знають? Добре, як з приладу показання зчитають без помилок…
РОТНИЙ: Лейтенант! Треба виконувати рознарядку по людям на АЕС. Поки поповнення не прийде — так і буде.
СЕРГІЙ: Ну, добре… (ще не вірячи, з надією) Ну хоч не всю розвідку?
РОТНИЙ (роздратовано): Я ж сказав — УСЮ!
СЕРГІЙ: Товариш капітан, завтра на АЕС на дезактивації екіпажі одержать свою дозу — і все, потім нікому буде в розвідку їздити… А поповнення прийде — хто їх навчить, по маршрутам провезе, покаже?
РОТНИЙ: Роз-на-ряд-ка, Швайко. Панятно?
СЕРГІЙ: Паня-атна… Так що, з роти — усіх?
РОТНИЙ (розлючено): Всіх ходячих. Я ж сказав — до єдиного!
СЕРГІЙ: І офіціанта з їдальні, чи що?
РОТНИЙ: І його теж! Встигне до обіду повернутись. А ні — без нього якось обійдемось. Кухар роздасть! Все. Давай, (стиха сам до себе) Нє, ну чому я не став кухарем?
Чоловічі руки вкидають листи до ящика з соснових дощок. Засмаглі й ще ні, великі й не дуже, грубі й чутливі — безліч різних чоловічих рук просовують світлі прямокутники з адресами у темний широкий і нерівний проріз. Є й листівка — одна, Коліна…
СЕРГІЙ: Де Котка шукати?
КОЛЯ: Ти що, не знаєш?! Тільки давай краще я — і перед самим виїздом…
Коля — в темнуватому наметі продовольчого складу; через дірочки й шпаринки його освітлює рожеве, ще низьке вранішнє сонце.
КОЛЯ (пошепки): Давай-давай! І цей ящик бери! (шкребе нігтем по картонному ящику, зацікавлено оглядає приміщення) Тушонку бери! І хліб…
ГОЛОС, ЯК З МОГИЛИ: Хто тут?
Несподіваний скрип з кутка. Коля з усмішкою погляда туди. Намет заставлений картонними ящиками з консервами, тушонкою, олією, дерев’яними ящиками з цибулею та пророслою картоплею. В кутку на землі лежить збитий з дощок прямокутник темно-зеленого кольору…
…який несподівано відкидається! — Це довга кришка закопаного в землю ящика з-під якоїсь амуніції, схожого на труну.
В «труні», відриваючи голову від засаленої подушки без наволочки, піднімається з матраца заспаний Котко.
КОТКО (невдоволено): Хто на складі?
КОЛЯ (не може повірити): Ти що, отак і спиш там?
КОТКО (невдоволено): Ну да. В землі ж радіації менше…
КОЛЯ: Зате радикуліту більше!
КОТКО (ображено): Тут пісок, сухо…
КОЛЯ: Трупи муміфікуються… Давай, пішли.
КОТКО: Куди це «пішли»?! Я на посту — продукти стережу!
КОЛЯ: Здавай пост. Сьогодні всі на АЕС їдуть.
КОТКО: І я? Не може бути?!
КОЛЯ: Може. Комуністична партія й Радянський уряд наказали. Всі ходячі — на АЕС…
КОТКО: Та я майже кухар батальйону! Старий ось-ось на дембель піде…
КОЛЯ: Навіть розвідка — і та
