Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
2-ий… Теж у кошик.
3-ий… У кошик…
4-ий, 5-ий… У кошик, у кошик, у кошик…
ШЛЬОПАНЦОВ: Не про то пішут!
Вантажівка з розвідниками наближається до будівель Чорнобильської атомної станції.
АЕС. Похмура велетенська руїна колишнього 4-го енергоблоку.
Поряд з нею над землею виступають перші сантиметри товстелезних стін майбутнього Саркофагу.
…Потік бетону виливається з чорної круглої діри бетоновоза-КАМАЗа — з характерним шелестом матеріалу, шо зсипається.
…«Потік» людей в хакі «стікає» з темної печери критої вантажівки — з тим же характерним шелестом матеріалу, що зсипається.
…Саркофаг: стіна стала трішки вище.
…Ще КАМАЗ бетону…
…Ще машина людей…
…Саркофаг: стіна трошки вище.
…Ще бетон…
…Ще люди…
…Ще трохи вище…
На АЕС — напружений темп добре налагодженого процесу.
Два боси-полковники в нових формах і респіраторах стоять біля стіни адмінкорпусу АЕС і спостерігають за цим.
ГЛАДШИЙ БОС (філософськи зауважує іншому). Що таке народ? Природний ресурс, що відтворює сам себе…
…Лист летить у кошик.
У кошик, у кошик, у кошик…
Шльопанцов зупиняється, чухає потилицю, роздумує.
Продовжує…
Ще один лист… Малюнок броника посеред тексту.
ШЛЬОПАНЦОВ (аж сичить): Ну по-о-овний ідіот!
Нова порція людей у хакі «зливається» із заднього борту критої вантажівки вниз…
Це радіаційні розвідники.
Динамічний налагоджений ритм ламається: на площадці перед адмінкорпусом АЕС — вирує людське море.
Занадто багато людей.
Затор.
Розвідникам треба чекати — на краю цього моря homosapiens'ів у хакі та респіраторах.
Ще один лист.
Різкий рух руки — аркуш летить до кошика.
Один за одним — усі — в кошик…
ШЛЬОПАНЦОВ: Не про то пішут!
Дивиться на мішки, на годинник, — щось вираховує…
Рішуче бере весь кошик — і висипає його вміст назад, в мішок «ПОЧТА СССР». Усе пропустить?
На столі сиротіє забута листівка.
Несе весь мішок до виходу з намету. Таки пропустив!
Під бетонною стіною АЕС, на пропилюженій площадці — бригада розвідників у чеканні. Нудьгує.
КОЛЯ: А давай в жучка!
Відвертається спиною, прикладає долоню тильною стороною до вуха, іншою рукою підпирає лікоть… Одразу починається улюблена народна забава: позаду півколом стає гурт, — пошепки, на мигах домовляються між собою, — і один з розмаху лупить в Коліну долоню.
Коля прожогом повертається…
…перед ним — частокіл виставлених вперед кулаків з задертими догори великими пальцями, над кулаками — безневинні пики з очима, що сміються… Всі — в респіраторах.
КОЛЯ: Ти!
ГОЛОСИ: Не вгадав! Повертайсь!
Коля відвертається. З другого разу — обертається, як пружина, — і безпомилково тикає пальцем на того, хто його торохнув й не встиг «замаскуватись»… Невдаха займає Коліне місце… Всі входять в азарт. Гра в розпалі.
ГОЛОС: Розвідба-ат, става-а-ай!
ГРАВЕЦЬ-1 (це його мали ось-ось «прижучити» у вухо — миттю тікає з свого місця): Да-да-да, хлопчики — на дах вже пора!
НЕЗАДОВОЛЕНІ РОЗВІДНИКИ: От зараза! Нє, ну тіки собі діло знайшли! (невдоволено переривають
