Мої Дікамерони - Юрій Григорович Логвін

Моїй моделі малюнок сподобався, і ми домовились, що наступного дня я зайду до неї, бо вона ще не знає свого розкладу.

Кімната моєї моделі була така ж гола, як і всі кімнати 4-го жіночого поверху. А де не бував – там невідомо мені, чи був там якийсь чисто жіночий затишок.

І от у цій сірій камері, мов у якійсь величезній клітці, зустрілись три дивні птахи: моя туготіла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога, як паризька манекенниця, дівчина з величезними світлими очима; і якась шорстка, гостра й нестримна в рухах, зовсім сіра дівиця.

Оскільки моя туготіла модель не була об’єктом моїх зальотів, то я не вважав безтактним зразу ж почати агітацію «манекенниці». Моя модель це сприйняла зовсім спокійно. А от сіра птаха почала то закурювати, то гасити сигарету, ходити по кімнаті, совати книжки на столі. Потім поклала одну недокурену сигарету до бляшанки з-під консервів і впритул підійшла до мене.

– Треба поговорити. Вийдемо.

Вийшли в коридор. Тільки зачинились двері, сіра птаха рвонулася до мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Курила чортячі кубинські, здається, «Легерос».

– Ти от що: малювати – малюй!.. Але щоб мені не було нічого такого…

– Вибачайте, мила дівчино, по-перше, якщо ви знаєте про мене, то я справді малюю. І малювання в мене не зачіпка до знайомства. А відносно всього такого, то це просто технічно неможливо, бо при малюванні потрібна добра відстань, а при всьому такому – навпаки… І до речі, при чому тут ви?

– А при тому, що це моя дівчина… Зрозумів?.. Будеш перти на неї, пасть порву!.. Ну, як, домовилися?..

– З вами я домовився. Тут усе ясно. Тепер піду з нею домовлятись.

Сіра зайшла трохи загодя до кімнати й пожадливо докурила смердючу кубинську сигарету. Довгоногу райську пташку я вмовив швидко, але не через те, що я був такий сильний агітатор, а тому, що коли красуня зиркнула на цього сірого кобла, то та їй стверджувально кивнула головою.

Як колись писали класики сентиментальної літератури, трохи схвильований несподіваним ходом подій, але все ж задоволений ним, я забрав карооку модель і ми поспішили на сьомий.

По обличчю моделі зрозумів – вона просто щаслива, що я тягну її до себе.

На сеансі малюнку 24 червня 1973 року книжку вона не читала. Відклала.

– Не можу читати. Не йде мені в голову… – Сіпонула гладенькими плечима, здригнулася й сказала: – Страшна вона людина… Я її дуже боюсь…

– А що, хіба є чого її боятись?.. – вирішив я спровокувати свою модель.

– Є!.. – Помовчала, а потім додала: – У нас, на Кубані, у станицях, я таких страшних людей не бачила… Страшна людина.

Але далі ця тема розвитку не знайшла, бо, щиро кажучи, щось мені розхотілось у всі ці страсті заглиблюватись. Хотілося тільки ще помалювати довгоногу красуню та й кінець. Ми з нею домовилися, що вона прийде наступного дня в наш гуртожиток. Вона не наша, а музикант із якогось інституту культури, чи що… Тільки не добрав, чи віолончелістка вона, чи флейтистка.

Але наступного дня довгонога не прийшла.

І кубанська дівчина затрималася до вечора в інституті. Тому й малював я ревниву коблу. Малював її у своїй кімнаті, бо коли я прийшов, а її дівчина не з’явилась, то я все сидів та сидів, аж поки вона спокійно роздяглася при мені, накинула на голе тіло халат, узула шльопанці, і так ми з нею і їхали в ліфті. Я при повному параді (тільки краватки не вистачало!), а вона в шльопанцях на босу ногу й притримувала поли халата на голому тілі руками, бо ні поясу на ньому, ні ґудзиків.

Проблем із моделями в мене не було. Проблеми були з приміщенням. Так з цією дівчинкою трапилось. Вона вже який день тут на пірсі нудилася, її матуся все жувала біляші та виноград. І все на дочку цикала.

Я теж на пірсі не один день висиджував: малював сліпучо вохристі урвища берега та спалену на руде траву. Від прямого сонця піт виїдав мені очі. Та піти геть не міг – фіалкові гори, іржава трава, темно-малахітові тополі, смарагдові хвилі моря. Що не етюд, то задача.

Дівчинка нудилася й усе зазирала до мого малювання. Певно, тому на неї й цикала мати. Крім того, дівчині не давала спокою ще й здоровенна чи то дівиця, чи то молодиця. Висока, м’язиста, із зародковими пипками. Під якимись зеленими бікіні. Щоб зрозуміти, що вона кобла, не треба було великого розуму. І досвіду. Але мати цього геть не усвідомлювала. Навіть коли бігала за біляшами та випити пива, то лишала цю лесбіянку, щоб та назирала за дівкою.

Коли мати пішла черговий раз на базарчик, а дівиця-гусар залізла в парку воду, то дівчинка враз опинилася біля мене.

– Не боїшся позувати?

Покрутила головою: «Ні!»

Я схопив ящик із-під консервів з усім причандаллям і поспішив до елінгу в початку пірса.

Із сліпучого сяйва та спекоти ступили в сутінки й легку прохолоду. Льоха, Сан-Санич і кубанський козак Філіпович давили «анапульку» (Портвейн «Анапа», 0.85 л, міцність 19 %). Але закусь! – ставридка «з гар’ю». Мені слиною аж рота залило. Але запрошення до столу відхилив. Попрохав «діжурку» в аренду. Знав – корефани не підглядатимуть. По-перше, люди вони солідні, по-друге – три пляшки «анапульки». І перша в сезонi ставридка!

Філіпович поворушив тараканячими вусами і жестом римського оратора показав на двері. На дверях висів червоний трубчатий замок.

– Камуфляж, – пояснив Філіпович. – Там засувка. Тебе нема?

– Усе правильно. Мене тут нема!

Світло падало смугами через залізні штаби. Дівчинка сиділа на стільці. Спочатку зробив легесенький контур і почав проробляти руки та лице. Дівчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд і показав мовчки, щоб спустила бретелі купальника.

Вона опустила очі на свої оголені пипки.

Надивившися досхочу, перевела погляд на попередню точку.

За якийсь час вона підвела голову й подивилась на мене. Я кивнув. І вона стягла купальник до лона.

– Та зніми вже зовсім…

Не дивлячись на мене, різко крутонула головою: «Ні!»

І зразу ж за дверима почувся голос її матінки. Голос верескливий, збуджений. А тріо пропитих голосів – баса, баритона і тенора – заспокоювали її.

Я дивився на важку засувку й переконував себе, що корефани вже одну пляшку заробили. Ураз за моєю спиною гуркнув стілець. Мені все стисло в середині. Обернувся – дівчинка, тримаючись