БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

Дівчинці з ними не було нудно.

14. Себастян чомусь зовсім не хвилювався, коли Анна йшла з растаманами. Хоч звичайно він намагався берегти дочку від усіх клієнтів бару, котрі звертали на неї увагу. Особливо пізніше, коли друга стала підлітком і він особисто знав кількох поважних людей, які приїжджали до Ялівця, щоби посидіти в барі і подивитися на Аннині руки чи губи.

15. Один із них був анонімним скульптором.

Захоплений пластикою середньовічних скульптурних груп, примітивних народних фіґурок і давніх африканських статуеток, він вирізав копії дерев’яних скульптур і продавав підробки колекціонерам, щиро вірячи, що виконує певну місію, що відповідна кількість таких постатей може змінити світ на краще. В гуцульських селах його не любили, бо він за величезні гроші намагався викупити всі фіґури з церков і цвинтарів. Відмовляючи йому, громада боялася, що він колись вернеться й або щось украде, або попалить усе з розпуки.

Трохи мали рацію. У Празі скульптор щойно відбув суд, який дав йому великий штраф за навмисний підпал кількох крамничок з паперовими квітами. Так він відстоював справжню красу.

Себастян його цілком розумів.

Скульптор приїжджав уже кілька разів, відколи перший раз побачив Анну. Він сидів при барі, пив вино з водою і зарисовував кожен Аннин рух. Хотів видати свій підручник анатомії для художників, не подібний на всі сучасні уявлення про будову тіла.

Казав, що Анна є бездоганною моделлю для середньовічних Савських, сільських надгробних пієт (Марія, Марія -Магдалина, Марія - мати Якова й Осії і Соломія) і нагих негритянських королівен (але з Центральної Африки - тонких, довгих, з подовгастими головами і найвиткіших) одночасно. На вигляд, на вигин, на твердість.

16. Тим часом Анна мала якесь дивовижне почуття вірності і відданості і рідкісне вміння встановлювати власнообрану дистанцію, яку лиш вона мала право реґулювати. З нею було легко заприятелювати, але звабити - неможливо.

Тож насправді Себастян навіть не натякав їй остерігатися чи скульптора, чи растаманів.

17. Між іншим, лише після того, як Себастян сам кілька разів ходив після нічної роботи на ріку з растаманами, він до кінця усвідомив, як змістовно і солодко можна нічого не робити.

18. Ще одна розвага растаманів, яка теж страшенно сподобалася Себастянові, дуже скоро захопила все місто.

Проходячи ялівцівським Ринком, растамани назбирували повні кишені каштанів, яких нападало з дерев цілі купи. А впродовж дня вони виробляли з ними різні приємні і складні речі - закидували на дахи (і каштани котилися дахівкою вниз, падаючи на бруківку, як з трампліна), поціляли каштанами в ринви, жонґлювали ними, перекочували по столі, намагаючись пускати каштан між пляшками один одному, підкидали їх аж до птахів і перекидалися ними, тримали по кілька в руці і пускали плисти каналами, клали їх на дно шклянок перед тим, як наливати джин, дарували незнайомим і знайомим, залишали після себе на березі річки, в барі, на міських лавках і гойданках, на більярдному столі.

19. Свій перший тиждень у Ялівці растамани на столі ж і мешкали. Сталося якось так, що в цілому місті їм не знайшлося жодної вільної кімнати. Йти десь по кутах вони не хотіли.

Растамани заплатили Себастянові за годину більярду, навіть не брали київ і куль, а познімали черевики і лягли на стіл відпочити. Один запитав - чи можна таке робити, Себастян вирішив, що можна, бо виконуються обидві вимоги щодо більярду в барі - за нього заплачено і ніхто нічого не нищить. Після першої години растамани заплатили ще за дві, тоді за добу і нарешті - за тиждень наперед.

20. Був якраз сезон трави, коли вони з’явилися, і трави було море. Растамани скрут за скрутом курили самі і роздавали всім гостям. Деякі курортники вже стали растафаріанцями, а журналісти годинами слухали оповіді про Ямайку. В барі було так задимлено, що кожен, хто не курив, хоч не хоч мусив дихати спаленими коноплями, висідаючи на одну чи іншу хвилю.

21. Коли Себастян прав їхній з Анною робочий одяг, то вода ставала не брудною, а жовтою - від вимитих з-поміж ниток осадів канабінолу.

22. Мала Анна теж була постійно накурена.

(Себастян згадав собі це в 1947 році, коли з відділом Чугайстра спинилися на ніч у хаті біля Гути. Після вечері тридцятеро партизанів закурило буркун, а посеред ночі виявилося, що від диму померло немовля, що спало в тій хаті за заслоною).

Спочатку вона трохи настрашилася - їй було так добре, аж здавалося, що так залишиться назавжди.

23. Згодом Анна курила часто, але тільки в присутності тата - той не хотів, щоб їхні конопляні досвіди надто різнилися.

Одного разу, покуривши гашишу, вона відчула, як Бог показав з-поміж хмар палець, підняла свій до неба, і так вони кілька хвилин помовчали в безконечності, торкаючись пучками пальців.

Однак через якийсь час часи змінилися і час гашишу відійшов.

Цікаво, але значно пізніше, коли вона підросла і Себастян розказував, що він відчуває, кохаючись з нею, Анні завжди пригадувалися її конопляні сприйняття цілого світу.

24. Тоді, коли до бару зайшов сліпий з дитиною, вона не курила, лиш грала з растаманами у слова і дримбала реґі.

Сліпий був убраний у звичайний європейський костюм - лише Себастян автоматично зауважив кілька химерних кольорових латок у різних місцях маринарки, - а на шиї сиділа кількарічна дитина в поплямленому светрі. Сліпий не мав очей, а про дитину неможливо було сказати - хлопчик то чи дівчинка. Вони простували до бару, маля руками якось керувало чоловіком. Тричі воно мусило сильно нахилитися до голови сліпого, заки дійшли до ляди. Нагиналося, обминаючи спинки крісел, прикручених ніжками до стелі, - Себастян зробив так, що все вмеблювання бару, як у дзеркалі, точно повторювалося на стелі.

25. Недавно було інакше - вся стеля була нашпигована різними ножами - лезами донизу, які давали дивні відблиски, тіні, лезовий ліс створював неповторну акустику і додавав приємного неспокою. Ножі Себастян зняв після того, як кілька бойків, які крали коней на закарпатських полонинах і відводили на Галичину, напилося, посварилося, вхопило одного свого колеґу за руки і ноги, розмахнулося і підкинуло до стелі.

26. Сліпий сперся руками на ляду й