БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
27. У неї вони почали грати після того, як придумали собі нову стратегію - більше театральності в поводженні (тоді вони дозволяли собі таку міміку, яка часом перевершувала паяцьку).
Він ставав при ляді; руки закладав за спину і так сильно зводив разом лопатки, що спереду було видно самі рамена; Анна ставала ззаду, її зовсім не було видно, і виставляла свої руки наперед Себастяна; виглядало, ніби у великого чоловіка - маленькі дитячі руки, так вдало вони синхронізували Аннині маніпуляції і жести з мімікою та інтонаціями Себастяна. Гра називалася «Два бармени - дві руки». Саме ця алюзія - двоє, але дві руки, так насторожила Себастяна. Руки чоловіка далі лежали на ляді.
28. Себастян відвернувся і ступив пару кроків до креденса, щоб узяти з полумиска вишні. Дорогою навіть устиг пригубити чаю (він завжди пробував готові складні напої перед тим, як подати шкло клієнтові), і йому посмакувало. Раптом його обпекло те ж відчуття, що виникало завжди, коли хтось несподівано швидко і тихо підбігав ззаду. Він страшенно цього не любив і був у такі моменти найнебезпечнішим.
Себастян випустив з рук чай, розвернувся, вхопив пістолет (рука дитини була під светром) і двічі вистрілив. Так скоро, що дитину не скинуло з шиї, а вони впали разом - як стояли, лиш перевернули кілька кошиків з яблуками-паперівками і різними сухими фруктами, що прикрашали бар. Себастян перескочив через ляду і нахилився до дитини, витягаючи її руку з-під светра - аж тепер він додивився, що плями були зроблені якісними малярськими фарбами й укладалися в цікаву абстрактну композицію. Маленька рука стискала руків’я великого пістолета.
29. З того часу все, що робили растамани, присвячувалося Себастянові. Вони пили лише за його здоров’я, бавилися з Анною, навчили її довго лежати на дні ріки, дивлячись догори через воду (хтось зробив навіть таку знимку; коли Анна померла, і Себастян шукав її фотографії, то пошкодував, що растамани не фотографували Анну - вони би обов’язково прислали все, що мали), з кожного скрута залишали кілька затяжок.
30. Вдячна сеґедська Нанашка передала Себастянові цілий звіринець, зроблений із сиру. Коня, барана, оленя, цапа, вола, тура і єдинорога натуральної величини привезли рожевощокі і блискучі, але трохи вайлуваті моцурі з грубезними кістками, котрі служили у Нанашки гайдуками, сердюками, збуями, побійцями і мусили щодня куштувати всі сири і бринзи на містечкових базарах.
Спеціально для Анни Нанашка додала коралі із задубілого сиру і кілька ескізів Франциска, на яких було видно, як той намагався осягнути символіку сирних коників.
31. Коли ж почали пропадати лещатарі і прислана поліційна комісія зацікавилася Себастяном (надто часто зниклих лещатарів востаннє бачили якраз у «Шо йо, то йо»), то растамани самі вислідили банду розбійників, які скидали лещатарів в урвище, а їхні дорогі лижі, черевики, годинники і фотоапарати перепродували в туристичних поїздах на станціях з польського боку.
32. Того дня растамани влаштували у барі забаву лише для Себастяна, Анни і кількох їхніх друзів, винайнявши весь бар на цілий вечір.
Один з них виконував обов’язки бармена, інший приготував пишну вечерю, додавши в кожну страву інакшого гашишу (зацукровані квіти конопель і солене насіння були на десерт (так Себастян навчився харчуватися насінням, неважливо - конопляним чи ні, він просто збирав насіння різних рослин, носив його в кишенях череса і підживлявся ним у голодні дні)). Два інші керували винайнятою гуцульською капелою, яка мусила грати реґі (колись я тебе під цю музику візьму, - подумала Анна про тата).
Наприкінці растамани хотіли помінятися із Себастяном кульчиками. Оскільки Себастян не мав кульчиків, то - хоча би з Анною. Для цього довелося проколоти Анні ще дві дірки стрілою від арбалета (растамани у своїй роботі не визнавали вогнепальної зброї), а кожен Аннин кульчик поділити між двома растаманами.
33. Чомусь усі забули, що стріла змащена речовиною, яка не дає згорнутися крові. Мочки кровили і кровили. Не допомагали ні зела, ні баї. Анна навіть знепритомніла від утрати крові (було так, розповідала вона потім, що раптом почали мерехтіти і змінюватися кольори, лише кольори всіх предметів - не виходячи за свої межі на самих предметах, а слабість була приємнішою від будь якої сили), поки дія речовини минула.
Себастян зацікавився цим препаратом, і растамани подарували йому цілу пляшку такого плину.
34. Себастян передав плин Непростим для аналізу. Вони ж використали його, мабуть, інакше.
У Ворохті бував один варшавський етнограф, який уже майже розгадав таємницю Непростих і планував написати статтю про те, як неграмотні гуцульські псевдочарівники хитруни маніпулюють Європою і світом за допомогою сюжетів. Якраз тоді він і помер у найрозкішнішому готельному ресторані Ворохти, куди колись ще молодий Франциск ходив після промальованих ночей пити ранішню каву з яєчним лікером (той лікер насправді був спиртовим ґоґолем-моґолем, але яйця для нього можна було вибирати самому: вони лежали у великій касетці - різних розмірів і забарвлень, крапчасті, однотонні, майже прозорі - позбирані у хащах жерепа яйця всіх видів гірських птахів), яка іноді закінчувалася пізньою вечерею з грибової зупи, печеної кукурудзи з пастою із пстругів, бобом у терновому сосі, замороженим філе мідянки з тертими ґоґодзами і калганівки, двох трьох кварт калганівки.
35. Етнограф обідав у товаристві начальника вокзалу, латинського священика, директора тартака і санаторійного лікаря. Раптом почав потіти. Дуже скоро замість поту на шкірі повиступали краплини крові. Кров’ю засльозилися очі. Він витерся рукою і лише розмащував акуратні червоні цятки. Кров сочилася невпинно. На бездоганному білому вбранні з’явилися червоні плями, які швидко збільшувалися, прямували одна до одної і зливалися в суцільну мокру червінь. Ніхто не знав, чим зарадити. На тілі не було жодної рани, а кров текла з усіх пор.
36. Коли забава з растаманами майже закінчувалася, Себастян подумав про всю ту безліч чудесних дрібничок, речей, музики, способів, спецій, вин і фільмів, які - усвідомлюєш це дуже чітко - ніколи не будуть у твоїм житті, яке вміщається у межі між студінню і спекою, чимось нормальним.
37. Растамани подарували їм дуже гарний екземпляр індійських конопель у кам’яному горщику і ще довго оповідали, як радісно було б жити Анні, якби з цієї рослини почати маленьку плантаційку на безлюдних і максимально
