БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
6. сімнадцять каменів уперед
(ще давно - коли Себастян вишколював доньку по-військовому - така вправа - перейти ріку по камінні, не зупиняючись ні на мить, стаючи і стрибаючи з каменя на камінь - подивившись з берега на шлях лише три секунди, спробували знов, коли друга Анна була вагітна - вона побачила і розрахувала сімнадцять кроків наперед)
7. розуміння - справа того, хто має розуміти
(це є фраґментом багаторічної дискусії між Себастяном і Непростими - вони вважають, що проблему розуміння має розв’язувати той, хто дає зрозуміти - Себастян - навпаки - бо йдеться про апріорну неможливість ідентичного розуміння - своєї точки зору він дотримується і на практиці - завжди оповідає так, як хоче, щоправда, вичерпно відповідаючи на виниклі запитання - каже, що воліє риторику ощадну, а не надмірну - значень більше, ніж слів, а не навпаки)
8. епос родинних місць
(Себастян услід за Франциском уважає, що основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія - така собі сімейна географія рослин - у випадку останньої Анни головними вузлами епосу мусять бути Мокра, Ялівець, Чорногора, Станиславів, Прага, Африка, Львів, Трієст, Боржава, Шаріш, Болехів, Петрос, Чорна Тиса)
9. дитина вбивця
(весна 1944-го - остання весна автобуса-бару - колони вантажівок на гірських дорогах - деякі машини стоять тижнями - безпорадність управління - єдиний мотив - на Захід - солдати живуть у кузовах, удень чекають можливого від’їзду, вночі бродять околицями - кілька угорських капралів п’є цілу ніч у барі - Себастян упізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові - він показує їх нишком Анні як фраґмент приватного епосу - не знати, чи могли опришки-капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова - вранці мадяри йдуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед - Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як усе відбулося з дідом Францом - удень бар зачинений, Себастян кладе дитину спати і засинає сам - прокидається від відчуття, що хтось рухає його пістолет у чересі - мацає, пістолет на місці, а Анна сидить поруч і дивиться на хмари - такі прозорі, аж видно, що всередині: дрібнесенькі кульки вологи, наче ікра на водорості, коливаються на вузьких смужках густих потоків пари, все такого кольору, як підсвічений кремінь - через кілька днів хтось оповідає, що два мадяри, самі, правда, румуни, застрілилися посеред білого дня просто в машині, де спали капрали - Себастян зауважує, що в пістолеті бракує двох патронів, Анна миє шклянки - щоб убити вбивць, думає Себастян, їй треба було самій вертатися десять кілометрів)
10. дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним
(Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування - він експериментує з корінням - переносить висновки на людей - доводить, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яку всмоктує жінка, але й сам убирає трохи жіночої вологи - за законами порожніх капілярів і сполучених посудин - Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим - у кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)
11. коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами (один араб ще в Африці каже Себастянові - передовсім учи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними - в Себастяна нема синів, але є дочка Анна - він вчить її робити їжу: розказує, що її треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе - робити їсти для когось - завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини - заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає - цікавість, яку можна дарувати - протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом - початок усіх смаків у рослинах - тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі - Анна почала з бару - варила портер разом із щільниками дупляних бджіл - подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні - кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що вбивати в їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою - голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів - і так з усім)
12. дощовий пансіонат
(під час одного з виїздів у долину Пруту Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі - поки вони кохаються, починається дощ - якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями - чому я тебе сьогодні так багато хочу - питає Анна - коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому - як донька, а не жінка - Себастян теж забуває, що Анна не дитина - відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро - щоб це було зрозуміло ціле життя - людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин - кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця - а ми так довго не - Анна підставляє різні ділянки тіла - тіло - брама душі - брама відкрита - душа відживає від доторків - слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном - інакше можна не вернутися з лету - вони виходять з пансіонату - виходять з лісу - несподівано закінчується дощ - ідуть полониною - Анна хоче ще - вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло - Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити - якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини - бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер - Себастяна вона забирає із собою - він так далеко в ній, що вони думають, що його взагалі не видно - птахи сідають на землю і дивляться зблизька - вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці - вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше - збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким
