💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь

Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь

Читаємо онлайн Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь
з переляку дриґаючи на ній руками й ногами. — Рятуйте! — горлав другий, укрившись кожухом. Кум, виведений зі своєї скам’янілості повторним переляком, поповз судомно під спідницю своїй жінці. Високий сміливець заліз у піч, хоч яке було вузьке те вустя, і сам затулив себе заслонкою. А Черевик, наче обварений окропом, схопивши на голову горшка замість шапки, кинувся до дверей і як несамовитий біг улицями, землі не чуючи під собою; сама лише втома примусила його трохи стишити швидкість бігу. Серце його калаталось, як ступа в млині, піт котився градом. Знемігши, він уже ладен був упасти на землю, коли це здалося йому, що ззаду хтось біжить за ним... Дух йому забило... «Чорт! чорт!» — кричав він нестямно, надаючи сили, та за хвилину звалився на землю. «Чорт! чорт!» — кричало слідом за ним, і він чув тільки, як щось із шумом гупнуло на нього. Тоді вже він знепритомнів і, мов страшний той мрець у домовині, залишився німий і нез-рушний посеред дороги.

Що спереду і так, і сяк;

А ззаду, єй-же-єй, на чорта!

З народної казки

— Чуєш, Власе, — говорив, підвівшись уночі, один хтось із юрми народу, що спав на вулиці, — біля нас хтось спом’янув чорта!

— Що мені до того?—пробубонів, потягаючись, циган, що лежав біля нього, — нехай би і всіх своїх родичів спом’янув.

—Але ж так закричав, ніби хтось душить його!

—Та чого лиш людина не верзе спросоння!

— Воля твоя, а хоч глянути треба; а викреши-но вогню!

Другий циган, бурмочучи собі під ніс, звівся на ноги; два рази обсипав себе іскрами, як блискавками, роздмухав губку і, з каганцем в руках, звичним малоросійським світником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, рушив, освітлюючи дорогу.

— Стій! тут щось лежить; а посвіти-но сюди!

Тут пристало до них ще кілька чоловік.

— Що там лежить, Власе?

— Та начебто двоє людей; одно зверху, друге знизу; котре з них чорт, я вже й не розберу!

— А хто зверху?

— Баба!

— То це ж і є чорт!

Веселий регіт розбуркав чи не всю вулицю.

— Баба вилізла на чоловіка; вже десь-то ця баба вміє їздити! — говорив один серед довколишнього натовпу.

— Дивіться, хлопці! — говорив другий, підіймаючи черепок від горшка, бо друга ціла половина його трималася на Черевиковій голові. — Яку шапку надів на себе цей козарлюга!

Усе більші гамір та регіт змусили опам’ятатися наших мерців, Солопія і його подружжя, що й досі, охоплені недавнім переляком, довго й з жахом вдивлялися непорушними очима в смагляві обличчя циган: від химерного й тремтливого світла вони здавались моторошним збіговищем гномів, оточених важкою підземною парою у мороці непробудної ночі.

X

Цур тобі, пек тобі, сатанинське навождениє!

З української комедії

Ранкова свіжість стелилася над пробудженими Сорочинцями. Хмари диму з усіх коминів летіли назустріч сходу сонця. Ярмарок загомонів. Овечки мекали, коні іржали; крики гусей і перекупок розляглися знову по всьому табору — і моторошні поголоски про червону свитку, що такого страху навіяли на людей в таємничі години присмерку, зникли зовсім, разом з настанням ранку.

Позіхаючи й потягаючись, дрімав Черевик під укритою соломою кумовою повіткою, межи волів й мішків борошна та пшениці, і, здається, не хотілось йому розлучитися зі своїми снами, коли це раптом почув голос, такий же знайомий, як притулок лінощів — благословенна піч в його хаті чи шинок далекої родички, що стояв не далі десяти кроків од його порога.

— Вставай, вставай! — деренчала над вухом ніжна його дружина, шарпаючи його скільки сили за руку.

Черевик, замість відповідати, надув щоки і почав виробляти щось руками, наче в барабан б’ючи.

— Навіжений! — крикнула вона, ухиляючись від його вимахів, бо він за малим не зачепив був її по обличчі.

Черевик підвівся, протер сяк-так очі і подивився навколо себе.

— Враг мене побий, коли мені, голубко, не приверзлося, що твоя твар — то барабан і що на ньому мене, як того москаля, присилували барабанити зорю оті свинячі рила, що від них, як казав кум...

— Та годі-бо, годі верзти казна-що! Збирайся, веди швидше кобилу на продаж! Сміх людський: приїхали на ярмарок, і хоч би тобі пасмо конопель продали...

— Що ж, жінко, — перебив Солопій, — з нас же тепер сміятись будуть.

— Збирайся! збирайся! з тебе вже й так сміються!

— Ти ж бачиш, я ще й не вмивався, — говорив Черевик, позіхаючи й чухаючи спину, щоб протягти час для своїх лінощів.

— Ото не в час заманулося йому чепуритись! Од-коли це ти такий став? Ось рушник, утри свою личину...

Вона схопила щось зібгане в жмут — і з жахом кинула його від себе... це був червоний обшлаг свитки!

— Ступай роби своє діло, — повторила вона, опам’ятавшись, своєму чоловікові, бачивши, що в того одібрало ноги з ляку і зуби цокотіли одні об одні.

— Буде тепер продаж! — бубонів він сам до себе, одв’язуючи шкапу й ведучи її на торг. — Недурно ж, як лаштувався я на цей проклятий ярмарок, на душі було так важко, наче хтось навалив на тебе дохлу корову, а воли аж двічі сами повертали додому. Та ще, здається, як я оце згадав, чи не в понеділок ми й виїхали. Від цього й таке лихо!.. Непосидюща ж і чортяка проклята: носив би вже свитку без одного рукава; так де там, треба ж добрим людям не давати спокою. Був би я, скажімо, чортом, — від чого боронь, Боже, — чи став би я тинятися вночі за проклятущими шматками?

Тут розмисли нашого Черевика перебив товстий і пронизливий голос. Коло нього стояв високий циган:

— Що продаєш, чоловіче добрий?

Продавець помовчав, оглянув його з ніг до голови

і мовив байдужісінько, не спиняючись і не випускаючи з рук вуздечки:

— Хіба сам не бачиш, що продаю?

— Ремінці? — спитав циган, дивлячись на вуздечку в

Відгуки про книгу Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: